— Чув? — поцікавився брат.
— Там нíчого чути, — озвався Діма, а серце втекло в п’яти. Двері стайні…
— Там щось намагається перечекати бурю. — То, виходить, брат просто хотів його налякати.
— Не будь дурнем, — кинув Діма, але відчув полегшення.
— Послухай, — не вгавав Пьотр, і, коли вітер струсонув дах будинку, а в каміні зашипів вогонь, малому здалося, наче він почув ще щось, окрім негоди: тоненький віддалений крик, схожий на виття голодного звіра або дитяче голосіння. — Шугаючи цвинтарем, вітер будить духів усіх дітей, котрі померли нехрещеними. Маленьчиків. І ті вирушають на пошуки душ, які можна вкрасти, аби виторгувати собі шлях на небеса.
Пьотр нахилився нижче й тицьнув брата пальцем у плече.
— Вони завжди забирають наймолодших.
Дімі вже було вісім — достатньо, щоб поводитися розумніше, та він однаково прикипів поглядом до темних вікон і залитого місячним світлом подвір’я, де розхитувалися й вигиналися на вітру дерева. Здригнувся. Він міг присягнутися… лише на мить міг присягнутися, що побачив, як двір похапцем перетнула якась тінь, темна пляма, значно більша за птаху.
Пьотр розреготався і хлюпнув на брата мильною водою.
— Закладаюся, ти щодня стаєш більш дурноверхим. Кому потрібна твоя маленька нікчемна душа?
«Пьотр просто злиться, адже до тебе він був наймолодший, — завжди заспокоювала Діму мама. — Тобі слід спробувати ставитися до брата прихильніше: хай навіть він старший, але не мудріший».
Діма намагався. Щиро намагався. Але іноді йому хотілося добряче відлупцювати брата й подивитися, як йому сподобається бути маленьким. Вітер ущух, і в тиші, що несподівано запала, більше ніщо не приховувало різкого гупання, яке луною розляглося у дворі.
— Хто не зачинив дверей до стайні? — запитав тато.
— Сьогодні стайні мав перевірити Діма, — шляхетно нагадав Пьотр, і всі брати зібралися навколо стола, розквоктавшись, як знервовані кури.
— Я їх зачинив, — запротестував малий. — І засув закріпив!
Тато відкинувся на стільці.
— То звук я собі вигадав?
— Він, мабуть, думає, що то привид, — вставив свої три копійки Пьотр.
Мама підвела очі від штопання.
— Дімо, ти мусиш піти зачинити двері й замкнути їх на засув.
— Я зроблю, — смиренно зітхнув Пьотр. — Усі знають, що Діма боїться темряви.
Проте малий відчув, що це перевірка. Тато чекає, що він не уникатиме відповідальності.
— Я не боюся, — заперечив. — Звичайно, піду й зачиню двері.
Хлопчик проігнорував самовдоволений братів вишкір, витер руки й натягнув пальто й шапку. Мама дала йому зроблений з бляшанки ліхтар.
— Мерщій, — сказала вона, підіймаючи малому комірець, щоб не замерзла шия. — Хутенько повертайся, а я підіткну тобі ковдру й розповім казочку.
— Нову?
— Так, нову й цікаву, про північних русалок.
— А там будуть чари?
— Чимало. Іди вже.
Діма швиденько глипнув на ікону Сан-Фелікса на стіні біля дверей; свічковий вогник замерехтів на смутному обличчі святого, чий погляд був сповнений співчуття, наче мученик знав, як холодно на вулиці. Фелікса простромили яблуневою палею і зварили живцем за кілька годин по тому, як він сотворив диво у фруктовому садку. Святий не кричав і не плакав, лише попросив селян перевернути його, щоб полум’я могло дістатися до другого боку. Фелікс не злякався б негоди.
Щойно Діма відчинив кухонні двері, вітер спробував висмикнути їх із рук. Хлопчик захряснув їх за собою й почув, як з іншого боку замкнули засувку. Знав, що це тимчасова необхідність, та однаково почувався так, наче його покарали. Змушуючи себе спуститися сходами до порослого сухими бур’янами подвір’я, малий озирнувся на освітлені вікна, і в нього виникла жахлива думка, що досить йому було вийти з теплої кухні, як уся родина одразу про нього забула, і, якщо він не повернеться, ніхто не плакатиме й не здійматиме галасу. Вітер зітре Діму з їхньої пам’яті.
Хлопчик подивився на довгу, залиту місячним сяйвом доріжку, якою йому слід було пройти повз курник і повітки з гусаками до стайні, де було облаштовано житло для старого коня Герасима і корови Матильди.
«Оснащений сталевими дисками», — прошепотів малий, мимохідь торкаючись рукою нового плуга, наче це був якийсь талісман. Він достоту не знав, у чому була перевага дисків, але саме ці слова з гордістю повторював сусідам батько, коли плуг привезли і хлопчикові сподобалося їхнє сильне звучання. За кухонним столом точилися тривалі суперечки щодо плуга, а ще королівських сільськогосподарських реформ і негараздів чи сподівань, які вони могли подарувати.