— А це план, — погодилася Ніна. Вона торкнулася пальцями кісткових скалок у рукавичках.
Та плани можуть змінитися.
4
Ніколаї
Попри Зоїне невдоволення, Ніколаї відмовився їхати з Івця. У його голові вже складався план, і хлопець не хотів марнувати ще один день на млявому торговельному саміті.
Його не цікавили ні Гайрам Шенк, ні його доньки на виданні, і Ніколаї вирішив, що наступного разу розмовлятиме із членом керчинської Торговельної Ради лише на власних засадах.
І через це, нехай навіть на нього в столиці чекало безліч справ, першу зупинку хлопець мав зробити у графа Кіріґіна. Йому та його найціннішому Творцеві потрібно було зібрати трохи інформації, до того ж правило було таке: якщо випадає нагода навідатися до Палацу задоволень, нею слід скористатися. А надто якщо Палац задоволень слугував прикриттям для таємної лабораторії.
Старий граф Кіріґін був крамар із Західної Равки, який заробив чималі статки, продаючи зброю й розвіддані, — а також усе, що погано лежало, — равканським ворогам. Проте його син служив разом із Ніколаї в Гальмгенді, і в обмін на дозвіл зберегти своє значне багатство та уникнути безчестя бути позбавленим титулу й побачити, як батька назавжди запроторять до в’язниці за державну зраду, молодший Кіріґін пообіцяв короні свої гроші та відданість. Це була надзвичайно розсудлива угода.
Вимоги Ніколаї не були загальноприйнятними: Кіріґін уже й так був неабиякий розпусник. А тепер йому слід було жити ще аморальніше, розкидатися грошима та зберігати репутацію горезвісного гріховодника й вискочня. Молодий граф ужився в роль із завзяттям: улаштовував вигадливі вечірки, відомі своєю нестримністю, і щосили намагався купити собі вхідний квиток у домівки равканських шляхтичів, котрі могли похизуватися пишнішими титулами і старовиннішими, хай навіть меншими статками. Одягався хлопець незугарно, пив надміру й вештався повсюди в такому недоумкувато радісному настрої, що незабаром його ім’я стало символом багатства і фіґлярства: «Ой, син Грицького — це просто жах якийсь, навряд чи з нього щось вийде, та принаймні він не Кіріґін».
Саме тому, коли Кіріґін купив чималий шматок землі на схід від Ос Альти, ніхто й оком не змигнув. «Звичайно, Кіріґін прагне триматися якнайближче до столиці, — шепотілися у вітальнях і салонах. — Намагається підлизатися до короля і знатних родин, навіть не сумнівайтеся. Але який вихований і притомний чоловік дозволить своїй доньці підійти до цього вискочня?» А коли Кіріґін найняв якогось розумаху-земені, щоб той спорудив для нього досі не бачений на равканських землях розважальний комплекс — починаючи від земельних робіт, для яких найняли тисячі людей, котрі мали перекопати долину, де раніше нічого не було; винного льоху, що буцімто простягнувся на півтора кілометра, і велетенського, створеного Плиноробами озера, яке перетнути на човні можна було, лише витративши декілька днів, — нікому й за вухом не засвербіло. Люди хитали головами, коли Кіріґін захопився повітряними кулями, і посміювалися в кулак, дізнавшись, що луки, з яких він запускав прогулянкові екскурсії, дуже часто потерпають від туманів. «Марнотратство, безглуздя, паскудство», — дружно виспівували вони. І всі сподівалися, що Кіріґін запросить їх на якесь із видовищних свят.
Кіріґін охрестив розкішний комплекс «Лазлайон» («Позолочена Балка»), — той так часто був оповитий туманами й вологою, що зазвичай його називали «Позолоченим Болотом», — і влаштовував там справді легендарні вечірки. Проте все це було частиною велетенської брехні, життєво важливої для равканського майбутнього брехні.
Як виявилося, винний льох Кіріґіна простягнувся на вісім кілометрів, а не на півтора, та й узагалі це був не винний льох, а підземний бункер, де розробляли зброю. Озеро використовували для випробувань прототипів морських кораблів і нових військово-морських авантюр Ніколаї. Густий туман, що так часто падав на долину, здебільшого був витвором рук Верескунів і мав забезпечити захист від допитливих поглядів та фієрданської повітряної розвідки. Лука з повітряними кулями насправді була аеродромом; а феєрверки, котрі частенько полюбляв запускати Кіріґін, маскували звуки стрільби з гвинтівок і мінометних обстрілів.
Звісно ж, не було жодного таємничого архітектора-земені. Ніколаї особисто спроєктував «Позолочену Балку», хоча за її зведення заплатив зі своєї кишені молодий граф Кіріґін. Король час від часу навідувався туди в гості на вечірку, покататися верхи, вирушити на полювання чи випити вишуканих графських вин. Та значно частіше він з’являвся в маєтку потайки, скориставшись особистим входом, і негайно вирушав перевірити, як просуваються справи його нового замислу.