Ніколаї влаштувався в сідлі.
— Під крижаною зовнішньою маскою командирки Назяленскі ховається ще холодніша суть, але я неодмінно перекажу, що ти побажав їй здоров’я.
Він пришпорив коня, пускаючи його риссю; Толя скористався королевим прикладом. Вони рушили вздовж білої гравійної доріжки, що бігла паралельно східній стіні головного будинку.
Крізь вікна до Ніколаї долинала музика з віталень та ігрових кімнат. Краєм ока він бачив постаті, загорнуті в шовк і обвішані коштовностями, а ще помітив оголеного чоловіка, який бігав залою в адміральському капелюсі, барабанячи ложкою по великому горщику.
Зморшки в Толі на чолі стали такими глибокими, що в них можна було посіяти насіння.
— Не варто, щоб корона асоціювалася з такими видовищами.
— Напевно, ні, — погодився Ніколаї. — Але равканцям подобаються їхні лідери, коли ті поводяться трохи недоречно. Вони не довіряють тим, у кого забагато чеснот.
Толя примружив золотисті очі.
— А ви справді довіряєте тому, у кого їх майже немає?
— Я знаю, що ти цього не схвалюєш. Але Кіріґін грає роль, про яку я його попросив. Можливо, він не великий розумник, але відданий.
— Як він може взагалі сподіватися, що Зоя гаятиме на нього свій час?
— Молімося, щоб цього ніколи не сталося. Бідолашному Кіріґіну краще спробувати станцювати вальс із ведмедем.
За люб’язністю і браком амбіції Кіріґіна ховалося добре серце. Він був благородною людиною з романтичними ідеями про обов’язок перед своєю державою й помітно соромився батькової поведінки, а це подобалося Ніколаї. Король боляче сприймав репутацію власного батька. І це була ще одна з багатьох причин, чому він навідувався до «Лазлайона» якомога рідше. Із тієї миті, коли погодився сісти на трон, Ніколаї чудово розумів, що мусить бути ліпшою людиною, ніж його батько, і ліпшим королем, ніж міг уявити себе його брат. Василія вбив Дарклінґ, і Ніколаї щосили намагався тужити за ними, але правда в тім, що братова неочікувана смерть виявилася надзвичайно вчасною.
Ніколаї із задоволенням помітив, як два садівники вийшли з-за живоплоту, коли вони з Толею звернули з гравійної доріжки. Уся прислуга Кіріґіна, від дівчаток-посудомийок до конюха й покоївки, складалася з королівських шпигунів.
— Бачите в небі соколів? — гукнув Ніколаї, скориставшись паролем, який дозволяв їм проїхати, уникнувши перевірки службою безпеки.
— Ні, але ми чуємо, що в лісі є лисиці, — відгукнувся один із чоловіків, і садівники повернулися до роботи. Пароль і відгук змінювалися щотижня й були одним зі способів приховати, що насправді відбувалося в «Позолоченому Болоті».
Над південним берегом озера висів густий штучний туман, і, лише подолавши цю імлу, Ніколаї з Толею побачили доки, у яких роїлися гриші й інженери Першої армії. На воді вишикувалася флотилія найновіших прототипів суден на повітряних крилах, вигаданих Ніколаї. Справжню флотилію планували сконструювати на таємній базі равканського узбережжя; вона мала складатися з невеличких, оснащених гарматами кораблів і велетенських транспортних суден для перевезення чого завгодно — від військових загонів до літальних апаратів. Це якщо Ніколаї якось удасться знайти гроші для цього проєкту.
Навіть Кіріґін не був достатньо багатий, щоб модернізувати цілий військово-морський флот.
Ніколаї хотів залишитися й подивитися на випробування, та сьогодні в нього були інші пріоритети. Вони з Толею припнули коней біля одного з порослих мохом гротів і увійшли в печеру. Повітря мало б бути вологим, та грот був несправжній, а ступінь вологості в лабораторіях і внутрішніх коридорах ретельно контролювали Верескуни. Ніколаї знайшов потрібну зазублину в камені поряд зі штучними соляними ліліями й занурив у дерен великий палець. Камінь посунувся, відтуливши латунну камеру. Король потягнув важіль, двері за ними зачинилися, і вони з Толею стали спускатися під землю, на глибину шостого поверху, до славнозвісного «винного льоху» Кіріґіна. Туди можна було дістатися кількома таємними ліфтами, що були розташовані по всьому маєтку.
— Ненавиджу цю частину, — пробурмотів Толя, — Здається, наче тебе поховали.
Ніколаї знав, що Толя мало не загинув під обвалом у печері під час служби із Заклинателькою сонця.
— Тобі слід було зачекати нагорі. Подивитися, як тестують нові двигуни. Мені б придався звіт про їхні успіхи.
Хлопець поправив стрічку, що стягувала його довге чорне волосся, та схрестив велетенські, укриті татуюваннями руки.
— Тамар каже, що страхи схожі на бур’яни. Якщо не зважати на них, вони розростатимуться.