— Ця пара винайшла новий зарядний механізм для гвинтівок.
Леоні, як на замовлення, витягнула з кишені пальта кольорову брошуру.
— Ціни на них доступні. Тож ми плануємо чималі продажі наступного року, — сказала вона. — Зараз шукаємо кількох дрібних інвесторів. Якщо хочете подивитися…
— Ні, щиро дякую, — поспіхом озвалася Берегиня. — Переконана, вони вражають, але, боюся, з фінансами в монастиря занадто туго, щоб укладати гроші в е-е-е… авантюри.
Це завжди спрацьовувало.
— Трапеза в нас о шостій, потім ранкові молитви, до яких ми, звичайно, запрошуємо вас приєднатися, а вечеря також о шостій. Хліб і сіль можна знайти на кухні. Споживання води нормоване.
— Нормоване? — перепитала Ніна.
— Так, воду ми беремо з криниці у Фельстеді, а шлях туди неблизький.
— А хіба до Ґжели не ближче?
Пухкі губи Берегині стиснулися.
— Ми демонструємо своє служіння Джелові багатьма способами. Подорож дарує чудову можливість для мовчазного споглядання.
«Там, угорі, біля старої фортеці, у річці скисла вода». Отже, Берегиня не хоче, щоб її паства пила з річної притоки, але й обговорювати це не бажає. Можливо, Джерельниці лише прали солдатську форму, та було не менш імовірно, що вони знали, що саме відбувається на фабриці.
Щойно Берегиня пішла, Адрік запропонував:
— Ходімо пройдімося.
Ніна перевірила кріплення брезенту, і вони вирушили до схилу гори розміреним прогулянковим кроком, навмисно гучно базікаючи на земені. Йшли паралельно до шляху, що вів до фабрики, та не поспішали, розглядаючи пташок і насолоджуючись краєвидами, які розгорталися на долину. Просто трійко туристів на прогулянці.
— Тобі буде зручно в стайнях? — запитала Леоні, коли вони йшли сосновим гаєм.
— Я впораюся, — запевнив Адрік. — Однорукий розпусник може й конями вдовольнитися. А Берегиня про це не подумала.
Леоні розреготалася і сказала:
— Найбільше овець задирає той вовк, якому вдалося непомітно потрапити до кошари.
Адрік пирхнув, та на його обличчі з’явилося щось схоже на задоволений вираз.
Ніна позаду них закотила очі. Якщо їй доведеться й далі провадити місію з цими двома недоумками, які вже завели свій танець, несміливо кидаючи компліменти й несподівано шаріючись, це просто може її доконати. Одна річ — знайти щастя і втратити його, і геть інша, — коли тобі під носа пхають небажане, як другий шматок торта, чуже щастя. Утім, вона ніколи не відмовлялася від другого шматка торта. «Це піде мені на користь, — переконувала вона себе. — Як свіжі овочі й уроки арифметики. І насолоджуватимусь я, певно, так само».
Урешті-решт вони дісталися прогалини між деревами, звідки було видно вхід до фабрики. Від побаченого голоси в Ніниній голові зашурхотіли гучніше за вітер, який розхитував сосни. Біля велетенських двостулкових дверей стояло двійко солдатів, а вздовж парапетів вишикувалися інші.
— До фабрики тут була фортеця, — пояснила Ніна, тицяючи пальцем у щось схоже на старі ніші, видовбані в кам’яних стінах. Позаду головної будівлі виднілася чимала водойма, і дівчина замислилася, чи не охолоджують за допомогою води машини, які працюють усередині.
— Гадаю, стратегічно це чудове місце, — озвався жалібним голосом Адрік. — Узвишшя. Безпечна місцина, щоб сховатися в разі атаки чи якщо річка вийде з берегів.
«Сила Джела, — подумала Ніна. — Невичерпне джерело, річкова лють».
Два комини видували в пообіднє небо сіро-блакитні бовдури диму, а «крамарі» дивилися, як до воріт під’їхала підвода. З цієї відстані неможливо було зрозуміти, про що вартові розмовляють із візником.
— Як думаєте, що на підводі? — запитав Адрік.
— Це може бути що завгодно, — озвалася Леоні. — Руда із шахт. Риба. Купа юрди.
Ніна потерла долонями плечі й кинула погляд на комини.
— Це не юрда. Я б відчула її запах. — Невеличкі дози звичайної юрди допомогли їй пережити битву з парем, та залишили дівчині на згадку підвищену чутливість до неї. — Що думаєш? — запитала вона в Адріка. — Залишаємося?
— Думаю, що хочу зазирнути всередину фортеці, проте мене влаштує, якщо ми дізнаємося, що за чортівню вони зливають у воду.
— Можливо, це відходи з шахт, — припустила Леоні.
— Якби це були шахти, рибалки здійняли б галас, щоб їх закрили. А страх змушує мешканців містечка мовчати.
— Візьмімо зразки води, — запропонувала дівчина. — Якщо мені вдасться відокремити забруднювачі, ми, можливо, зрозуміємо, що відбувається у фортеці.
— У тебе є все для цього необхідне? — поцікавився Адрік.