Вона була вбрана в синю вовняну кефту (за холодної погоди так вдягалася більшість Етерців) зі срібною вишивкою на рукавах і подолі та сірим лисячим хутром на комірці. Попри довгу подорож назад до Ос Альти, що тривала кілька днів і ночей, утомленою дівчина аж ніяк не здавалася. Зоя завжди залишалася генералом, а бездоганний вигляд став частиною броні. Ніколаї глипнув на свої ідеально відполіровані черевики. Такі дрібниці він поважав.
— Але ця халепа особливо смачненька, — повідомив він.
— О ні, — застогнала Женя. — Коли ти так кажеш, усе незабаром полетить під три чорти.
Кефта дівчини була червоного кольору Корпуснійців, лише на відтінок темнішого за її волосся, а манжети вигаптувані темно-синім; таку комбінацію кольорів носили тільки Женя та її підрозділ Краяльників. Утім, і манжети, і пруг були прикрашені ще й золотою ниткою, що пасувала до прикрашеної сонцем на згадку про Аліну Старкову пов’язки на оці. Ніколаї додав сонце, що сходить, до геральдичних символів Ланцових і не приховував, що цей жест був продиктований необхідністю підтримати громадську думку й особистими почуттями.
І попри те, що дівчина давно покинула їх, іноді королю здавалося, наче Аліна крокує за ними з однієї кімнати до іншої, а її присутність була такою ж відчутною, як тепло літнього сонця.
Ніколаї постукав ложечкою по горнятку.
— Давід із Надею майже закінчили вдосконалювати збройну систему ізмарсії.
Творець навіть не завдав собі клопоту відірватися від книжки, яку приніс із собою, — він читав про осмотичні фільтри, що здавалися Ніколаї надзвичайно корисними.
— Твоя правда, Женю. Схоже, проблема дуже серйозна.
Дівчина схилила голову набік.
— Чому ти так думаєш?
— Він розпочав із гарних новин.
Ніколаї із Зоєю перезирнулися, і дівчина оголосила:
— На торговельному саміті в Івці до короля підійшов Гайрам Шенк. Торговельній Раді Керчу відомо про наші підводні човни.
Тамар роздратовано відкинула волосся.
— Хай йому грець. Я так і знала, що зі старих лабораторій витікає інформація. Нам слід було раніше переїхати до «Лазлайона».
— Вони однаково колись мали про це дізнатися, — утрутився Толя.
А Давід пробурмотів:
— Підводні кораблі можна використовувати в мирних галузях. Для досліджень, геологічної розвідки.
Хлопцеві ніколи не подобалося називати себе розробником зброї. Проте вони не могли дозволити собі залишатися такими наївними.
Тамар обіперлася об стіну, підібгавши ногу.
— Не вдаваймо, наче не знаємо, для чого Керч збирається використати наших акул.
Гайрам Шенк і крамарі з Ради Керчу присягалися, буцімто ізмарсії потрібні їм для захисту від сусідів-шуанців та можливих фієрданських блокад. Але Ніколаї знав правду. Її знали всі. Керч уже намітила собі ціль: новоземські кораблі.
Земені будували власний флот і прокладали нові торговельні шляхи. Їм більше не потрібні були керчинські порти чи керчинські судна, тож могутній Керч, що так довго беззаперечно правив морями і світовою торгівлею, вперше змушений був перейматися появою суперника. А на додачу Новозем’я мало переваги, які Керчу навіть не снилися: просторі фермерські угіддя, ліс і власні шахти. Щиро кажучи, Ніколаї заздрив розквіту молодої держави. Ось чого міг досягти народ, на кордонах якого не чатував воїн, а на плечі не тиснув тягар постійного передчуття війни.
Та якщо Торговельна Рада Керчу втілить у життя свої плани щодо равканської флотилії акул, для кораблів земені не залишиться вільного клаптика моря. На них повсюди нападатимуть, і Керч знову поверне монополію на море — монополію, яка зробила його однією з найбагатших і наймогутніших країн у світі, попри геть невеличку територію.
— Новозем’я було сильним союзником, — нагадав Толя. — Вони підтримували нас, стояли пліч-о-пліч із нами там, де ніхто не наважився.
Тамар схрестила руки на грудях.
— Але вони не можуть віддати за нас позички. Керч контролює равканський борг. Вони можуть знищити нас одним розчерком пера.
Ніколаї замислено розглядав мапу перед собою. На півдні — Шу Хан. На півночі — Фієрда. Равка затиснута між ними. Якщо їм не вдасться захистити кордони, його країна перетвориться на поле бою між двома могутніми силами, а він обіцяв людям мир і нагоду все відбудувати. І Шу Хан, і Фієрда можуть похизуватися сильними регулярними арміями, а равканське військо виснажене роками війни на обох фронтах. Перейнявши на себе командування равканськими силами після громадянської війни, Ніколаї знав, що чисельністю вони не можуть зрівнятися з ворожими арміями.
Равка могла вижити, лише залишаючись на крок попереду завдяки новітнім винаходам. Його країна не хотіла знову вплутуватися у війну. Він більше не хотів воювати. Але хотів виготовляти літальні апарати, кораблі, зброю в серйозних масштабах; їм потрібні були гроші й ресурси, допомогти з якими міг лише Керч. Рішення здавалося простим, хай навіть жодне рішення ніколи не було простим, от тільки для цього слід було забути про честь і союзників.