Різкий дзвінок сигналу тривоги із сейфа вирвав мене із цих думок. Я знав, що мій час скінчився. Проте я не заховав корони. Надівши осяйний вінець на голову, я зухвало розвернувся до дзеркала. Довго я простояв перед ним, насолоджуючись поступовою зміною виразу своїх очей. Дзеркало відображало обличчя, яке скидалося на моє, але блідіше й настільки худе, що я ледь впізнавав себе. І весь цей час я проказував крізь зціплені зуби, поки сигнал тривоги надривався дзвоном і свистом, а діаманти блискотіли й палали над моїм чолом:
— Час настав! Час настав!
Я почув, як прочинилися двері, але не зняв корони. Я зреагував лише тоді, коли побачив два обличчя у дзеркалі. Коли інше обличчя з’явилося над моїм плечем і пара чужих очей зустрілася з моїми. Я вмить розвернувся і схопив довгого ножа, що лежав на туалетному столику. Мій кузен відстрибнув убік. Сполотнілий, він крикнув:
— Гільдреде! Заради всього святого! — Моя рука повільно опустилась. — Це я, Луїс! Ти впізнаєш мене?
Я мовчки стояв навпроти нього. Я не міг вимовити жодного слова. Йому довелося підійти до мене і забрати ніж з моєї руки.
— Що все це означає? — спитав він спокійніше. — Тобі зле?
— Ні, — відповів я, але, присягаюся, він мене не почув.
— Ну ж бо, друже, — промовив він, — знімай цю латунну корону та ходімо до кабінету. Ти що, збираєшся на маскарад? І що це за мішура?
Хоча я і зрадів тому, що він мав корону за латунний непотріб, моя думка про Луїса через це не поліпшилась. Я дозволив йому забрати її в мене. За цієї ситуації найкращим було підіграти братові. Він підкинув блискучу корону в повітря, спіймав її та з широкою усмішкою простягнув мені.
— Непогана штука як на п’ятдесят центів, — сказав він. — Нащо тобі це?
Я не відповів, заховавши вінець у сейф. Щойно сталеві дверцята зачинилися, сигнал тривоги замовк. Луїс кинув на мене здивований погляд, але начебто не помітив раптової тиші. Втім, він чомусь назвав сейф коробкою для печива. Аби не дати йому можливості підгледіти комбінацію цифр, я відвів брата до кабінету. Луїс розвалився на дивані та замахнувся батогом на муху. Він був убраний у буденний однострій (обшита тасьмою куртка, і франтівський кашкет), чоботи заляпані рудою грязюкою.
— Де це ти був? — поцікавився я.
— Перетинав убрід затоку в Джерсі. Не мав часу перевдягнутися, надто поспішав зустрітися з тобою. Не пригостиш чаркою чогось міцного? Я ледь не падаю з ніг від утоми, двадцять чотири години в сідлі.
Я налив йому коньяку зі своїх запасів. Спробувавши напій, він скривився:
— Пекельне пійло. Нагадай дати тобі адресу крамниці, де під назвою «коньяк» продають справжній коньяк.
— Цей цілком задовольняє мої потреби, — байдуже мовив я. — Ним я розтираю груди.
Двоюрідний брат здивовано глянув на мене і прибив батогом ще одну муху.
— Чуєш, друзяко, — розпочав він. — Маю до тебе розмову. Вже чотири роки минуло відтоді, як ти живеш тут відлюдно, наче сич. Нікуди не виходиш, не дбаєш про свою фізичну форму… Ти взагалі ні чорта не бачиш, окрім отих книжок біля каміна, — він окинув поглядом ряди книжкових полиць. — Наполеон, Наполеон, Наполеон!.. — зачитував він. — Заради всього святого, чи є в тебе тут щось окрім клятого Наполеона?
— На жаль, палітурки не золоті… Але, чекай, є й інша книжка. «Король у Жовтому», — я глянув йому просто в очі. — Читав її?
— Я? Боронь Боже! Я не хочу збожеволіти.
Він пошкодував про сказане, щойно слова зірвалися з його вуст. Існує лише одне слово, яке я ненавиджу сильніше за «безумця», і це слово «божевільний». Утім, я стримався і спокійно запитав, чому він вважає «Короля у Жовтому» небезпечною книжкою.
— Не знаю, — квапливо відповів він. — Я тільки пам’ятаю збурення, яке здійняла ця книжка, засудження її духівництвом і пресою… Здається, автор, що створив це чудовисько, застрелився?
— Гадаю, він усе ще живий.
— Скоріш за все, — пробурмотів Луїс. — Кулі не здатні вбити такого демона.
— Ця книжка сповнена великих істин, — зауважив я.
— Ага, — прозвучало у відповідь, — «істин», через які люди позбуваються здорового глузду і вкорочують собі віку. Мені байдуже, що ця штука — надзвичайний витвір мистецтва, як про неї кажуть. Написати її — означало вчинити злочин проти людства. Я ніколи не розгорну її сторінок.