— Не питай, чому так сталося, — він посміхнувся моєму німому зачудуванню. — Навіть гадки не маю, з якої причини прожилки й осердя забарвились у такий спосіб. Це вже не перший випадок. Вчора Женев’єва принесла мені рибку… Поглянь, що з нею сталося.
Очікування справдилися: золота рибка виглядала так, наче була створена з того ж мармуру, що й лілея. Єдину відмінність від справжньої скульптури можна помітити лише при хорошому освітленні: все кам’яне тіло рибки було вкрите прожилками, що випромінювали блакитне світло, а зсередини повільно розливалося рожеве сяйво того відтінку, що дрімає в опалі. Я відвів погляд від рибки і раптом помітив: рідина у чаші знову була кришталево чистою.
— А якщо торкнутися до неї зараз?
— Не знаю, — знизав плечима він. — Але не варто випробовувати долю.
— Цікаво, звідки взявся той сонячний промінь?
— Що ж, це й справді було схоже на сонячний промінь, — погодився він. — Так чи інак, він з’являється щоразу, коли я занурюю в чашу щось живе. Можливо, — тут він криво посміхнувся, — можливо, це спалах життєвої енергії істоти, яка повертається назад, до першоджерела свого буття.
Вочевидь, він глузував з мене. Я погрозив йому масивним муштабелем[22], але він тільки розсміявся і змінив тему.
— Лишайся на обід. Женев’єва теж скоро буде.
— Бачив її сьогодні перед вранішньою службою, — відповів я. — І, знаєш, вона була свіжою й сповненою життєвих сил. Як та лілея, допоки ти не знищив її.
— Ти гадаєш, я її знищив? — похмуро запитав Борис.
— Знищив або законсервував… Яка різниця?
Ми сиділи в кутку студії біля його незакінченої групи скульптур під назвою «Мойри». Він відкинувся на спинку дивана і, вертячи в руках зубило, скоса поглянув на результат своєї праці.
— До речі, — сказав він. — Я закінчив реставрацію тієї старої статуї Аріадни. Думаю, її доведеться відправити у Салон. Це все, що я маю цього року. Хоча після успіху «Мадонни» мені соромно виставляти таке…
«Мадонна», витончена скульптура, створена з натури — позувала Женев’єва, — стала справжньою сенсацією минулорічного Салону. Я придивився до Аріадни. Так, це була вражаюча у досконалості техніки виконання робота, але Борис мав рацію: культурний світ чекає від нього на щось більше за це. Проте вчасно завершити роботу над групою чудових скульптур, наразі прикритих тканиною від довколишнього світу, було неможливо. «Мойрам» доведеться зачекати.
Ми пишалися Борисом Івейном. Незважаючи на те, що його батько був французом, а мати росіянкою, ми часто сперечалися з приводу переваг його американського походження. Весь боз-ар[23] звертався до нього на ім’я. Але сам Борис дозволяв собі фамільярність лише стосовно двох людей з творчого світу: Джека Скотта і мене.
Чи впливала моя закоханість у Женев’єву на прихильність Бориса до мене? Думаю, що так, хоча ніхто цього відкрито не визнавав. Втім, усі крапки над «і» було розставлено, коли дівчина зі сльозами на очах зізналась мені, що кохає Бориса. Після цього я завітав до нього та щиро привітав його з цим вибором Женев’єви. Показова сердечність тієї розмови, звісно, нікого не ввела в оману, хоча й принесла справжню втіху одному з нас. Навряд чи вони обговорювали цей випадок між собою. Єдине, що насправді мало значення: Борис про все знав.
Женев’єва була красунею. Цнотливість, що світилася на її обличчі та додавала їй схожості з Мадонною, наче надихалася «Санктусом» з меси Гуно[24]. Але я завжди радів, коли її настрій змінювався на той, який ми прозвали «квітневими інтригами». Вона часто бувала мінлива, як квітневий день: стримана, гордовита і люб’язна вранці, примхлива і всміхнена вдень, непередбачувана надвечір. У такому настрої вона подобалася мені більше, ніж у мадоннівському спокої, що зворушував мене до глибини душі. Я саме мріяв про Женев’єву, коли він знову заговорив.
— Що ти думаєш про мій винахід, Алеку?
— Він просто вражає.
— Знаєш, я не матиму жодної користі з нього, крім задоволення власної цікавості, наскільки це можливо. Ця таємниця помре разом зі мною.
— Твій винахід завдав би серйозного удару по мистецтву скульптури, чи не так? Ми, художники, через фотографію зазнали втрат значно більших, ніж можна собі уявити.
Борис кивнув, граючись наконечником зубила.
— Це відкриття просто жахливе, воно зіпсує мистецький світ. Ні, я ніколи й нікому не розкрию його таємниці, — повільно промовив він.
22
Муштабель — допоміжний інструмент художника при створенні картини, виготовлявся з деревини.
23
Боз-ар (дослівно з французької «красні мистецтва») — стиль мистецтва, що з'явився у Франції за часів Наполеона III. У цьому випадку використовується як метафора мистецького світу.
24
«Санктус» — частина «Меси Святої Цецилії», написаної Шарлем Гуно 1855 року. Виконується латиною.