— Що це за книжка? — спитав я.
— «Король у Жовтому».
Я був приголомшений. Хто її туди поставив? Яким чином вона взагалі опинилась у моєму помешканні? Давним-давно я вирішив, що ніколи не розгорну цієї книжки, і ніщо у світі не могло змусити мене придбати її. Страх переборював цікавість, що могла спонукати мене погортати її нечестиві сторінки, і я ніколи навіть не дивився в її бік у книжкових крамницях. Якби в мене і виникло бажання прочитати її, жахлива трагедія молодого Кастейна, якого я знав, утримувала мене від такого кроку. Я ніколи не дослухався до розмов про цю книжку, хоча, звісно, ніхто й ніколи не посмів би обговорювати другу її частину вголос, тому я не знав геть нічого про те, що можуть приховувати ті сторінки. Я дивився на отруйну поцятковану палітурку так, як дивився б на змію.
— Не чіпай її, Тессі, — промовив я. — Спускайся вниз.
Певна річ, мого застереження було достатньо, аби розбурхати її цікавість. І не встиг я зробити бодай щось, як вона схопила книжку й зі сміхом зникла з нею в студії. Я благав її, але вона вислизнула з моїх безпорадних рук, наостанок лукаво усміхнувшись, і я кинувся за нею навздогін.
— Тессі! — крикнув я з коридору. — Послухай мене, я серйозно. Не бери до рук ту книгу. Я не хочу, щоб ти її розгортала!
Студія була порожня. Я зазирнув в обидві вітальні, спальні, пральню, кухню і зрештою повернувся до бібліотеки, розпочавши систематичний пошук. Але вона так добре заховалась, що лише за півгодини я знайшов її, бліду та безмовну, біля ґратчастого вікна у коморі нагорі. З першого погляду я зрозумів: її покарано за власну дурість. «Король у Жовтому» лежав біля її ніг, розгорнутий на сторінках другої частини. Подивившись на Тессі, я одразу збагнув, що вже надто пізно. Вона прочитала «Короля у Жовтому». Я взяв її за руку і повів до студії. Дівчина виглядала напівпритомною. Коли я сказав їй лягти на диван, вона мовчки послухалася. Через якийсь час вона заплющила очі, її дихання стало рівним і глибоким, але я не міг достоту сказати, заснула вона чи ні. Я ще довго сидів біля неї, але вона ні поворухнулась, ані заговорила, тож врешті-решт я підвівся та, зайшовши до тієї комори, підняв з підлоги менш пошкодженою рукою осоружну книжку. Том здавався важким, немов відлитим зі свинцю, але я спромігся принести його в студію. Сівши на килимок біля дивана, я розгорнув книжку і прочитав її від початку до кінця.
Коли, ослаблий через надлишок емоцій, що вирували в мені, я відкинув книжку, стомлено прихилившись до дивана, Тессі розплющила очі та подивилась на мене…
Протягом певного часу ми вели безглузду монотонну балачку, коли я усвідомив, що ми обговорювали «Короля у Жовтому». О, гріх написання таких слів — кришталево чистих, прозорих і мелодійних, наче нуртуюче джерело, слів, що іскрились і горіли, мов отруєні діаманти Медичі! Хай проклята буде та душа, що змогла зачарувати і паралізувати людей цими словами — словами, які однаково зрозумілі дурням і мудрецям, словами, що дорожчі за коштовності, заворожливіші за музику, жахливіші за смерть!
Ми продовжували говорити, не звертаючи уваги на тіні, що згущувалися навколо нас. Вона благала мене викинути застібку з чорного оніксу, помічену тим, що, як ми тепер знали, було Жовтим Знаком. Мені вже ніколи не дізнатися, чому я відмовився це зробити, проте навіть зараз, коли я лежу у моїй спальні й пишу цю сповідь, я був би радий знати, щó завадило мені зірвати Жовтий Знак зі своїх грудей і кинути його у полум’я каміна. Я певний, що саме так і хотів вчинити. Марно благала мене Тессі про те ж саме. Запала ніч. Години повзли одна за одною, але ми все ще шепотіли одне одному про Короля та про Бліду Маску, коли у місті, яке огорнула імла, пролунали північні дзвони. Ми говорили про Гастура і про Касільду, а тим часом туман надворі накочувався на наші вікна, як хмарні хвилі накочуються й розбиваються об береги Галі.