— Ви що, мільйонери? Та кажіть уже.
Брейт, трохи присоромлений, почав:
— О, це один із подвигів Веста.
Але його швиденько перебив Вест, який вирішив сам розповісти цю історію.
— Отже, ще до облоги я отримав рекомендаційного листа до одного місцевого поважного діяча, такого собі огрядного банкіра німецько-американського походження. Ти знаєш, про що я. Так от, я, звісно ж, забув віддати цього листа, а сьогодні вранці згадав про нього і вирішив, що це слушна нагода. Мені вдалося з ним зв’язатись. Цей негідник живе у розкоші: каміни, хлопче, каміни у передпокої! Лакей врешті-решт удостоїв мене честі й поніс листа господареві, залишивши мене просто у коридорі. Звісно, мені це не сподобалось, тому я зайшов до першої-ліпшої кімнати і ледь не впав від побаченого. Там, неподалік від каміна був накритий банкетний стіл. Тим часом повертається лакей і починає мені нахабно верзти, що, мовляв, його господаря зараз немає вдома і взагалі, він надто зайнятий, аби приймати когось за рекомендаційними листами, облога, розумієте, проблеми у бізнесі… Коротше, я добряче копнув того лакизу, схопив курку зі столу, поклав свою візитівку на порожню тарілку і, розпрощавшись із служником, наче із прусською свинею[88], повагом покинув будівлю зі своїм військовим трофеєм.
Трент мовчки похитав головою.
— Забув сказати, що Гартман часто тут обідає, тож я зробив з цього певні висновки, — вів далі Вест. — Так, тепер щодо курки. Половина — нам з Брейтом, інша половина — для Колетти. Але, звісно, ти допоможеш мені з моїм шматком, бо я щось не зголоднів.
— Знаєш, я теж… — почав був Брейт, але Трент, змучено усміхаючись, хитнув головою й сказав:
— Та годі вам! Ви ж знаєте, я ніколи не буваю голодним.
Вест почервонів. Вагаючись, він відрізав порцію Брейта, не взявши собі нічого, побажав усім на добраніч і поквапився до будинку 470, що на вулиці Серпент, де мешкала чудова дівчина на ймення Колетта. Вона осиротіла після битви під Седаном[89], і тільки Богові відомо, яким чином її рожеві щоки все ще квітнули попри скрутне становище під час облоги.
— Вона зрадіє цій курятині, але, думаю, дівчина і без того закохалась у Веста, — мовив Трент, обходячи ліжко. — Давай, старий, нумо без недомовок. Скільки у тебе лишилося?
Його співрозмовник сором’язливо потупився.
— Ну ж-бо, старий, — наполягав Трент.
Брейт витягнув гаманця з-під подушки й без вагань простягнув його другові. Джека це зворушило.
— Сім франків… — перерахував він. — Ти серйозно? Якого біса ти не прийшов до мене? Це нікуди не годиться, Брейте! Скільки разів мені треба повторювати те саме й пояснювати тобі, що в мене є гроші і що мій обов’язок поділитися ними, так само і ти, як і будь-який американець відчуватиме такий самий обов’язок щодо мене?! Ти ніде більше не отримаєш ані цента! Місто блоковане, в американського представника руки по лікоть у німецькому лайні, це й дідьку лисому відомо! Чому ти не можеш поводитися як належить?
— Я… Я буду, Тренте, просто існує вірогідність того, що я ніколи не зможу повернути тобі борг. Я бідний і…
— Та все ти повернеш! Якби я був лихварем, я б узяв твій талант як запоруку. Коли ти станеш багатим і відомим…
— Тренте, не починай…
— Гаразд. Годі клеїти дурня.
Він сипнув у гаманець з дюжину золотих монет і, сховавши його під матрац, усміхнувся Брейтові.
— Скільки тобі років? — спитав він.
— Шістнадцять.
Трент легко ляснув друга по плечу долонею.
— Мені двадцять два, а отже, я маю права опікуна, як тобі це відомо. Ти робитимеш так, як я скажу, допоки тобі не виповниться двадцять один.
— Сподіваюся, тоді облога закінчиться! — Брейт спробував пожартувати, але на благання їхніх сердець — скільки ще, Господи, скільки? — відгукнувся лише свист снаряда, що пошматував буряні хмари у грудневому вечірньому небі.
Вест стояв у проймі дверей будинку на вулиці Серпент і гучно горланив. Йому, мовляв, байдуже, подобається те Гартману чи ні, — він повчав, а не сперечався.
— І ти ще звеш себе американцем! — глумився він. — Саме пекло та Берлін переповнені такими от американцями! Приходиш увесь такий поважний до Колетти, з пакунками хліба та яловичини, з пляшкою червоного вина за тридцять франків і при цьому запевняєш, що не можеш пожертвувати один долар американському госпіталю чи фундації цивільної оборони, як це робить Брейт. А він ледь не помирає з голоду!
Гартман позадкував до бордюру, але Вест з насупленим, наче грозова хмара, обличчям не відступав.
88
Описувані події відбуваються під час франко-прусської війни, яка закінчилася 1871 року перемогою Пруссії й укладанням Франкфуртського миру.
89
Битва під Седаном між прусськими та французькими військами відбулася 1870 року. Французи зазнали нищівної поразки.