Полковник важко виліз на коня. Його кулеподібна голова ховалася за високим коміром хутряного доломана, товсті ноги звисали зі стремен.
Сурмачі зібралися довкола нього із сигнальними трубами напоготові. За спиною командувача штабний офіцер у блідо-блакитній куртці курив сигарету, розмовляючи з капітаном гусарів. Раптом з дороги попереду почувся шалений стукіт копит, і за мить до полковника під’їхав днювальний. Командувач відправив того у тил, кивнувши головою. Потім ліворуч пролунав збентежений гамір, що переріс у крик. Гусари промчали один за одним, наче вітер. Ескадрон за ескадроном зникав у суцільному тумані. Полковник розвернувся у сідлі, сурмачі просурмили сигнал, і весь батальйон покотився з насипу вниз. Перетнувши канави, вояки рушили болотистою рівниною. Трент майже відразу загубив своє кепі. Щось збило його з голови — він подумав, що то було віття дерева. Його товариші по зброї тут і там падали у багнюку, мабуть, як йому здавалося, послизнувшись на кризі. Один упав просто йому на руки: він зупинився, аби допомогти, проте солдат заволав від одного доторку, а офіцер прокричав: «Уперед! Уперед!», тож він пішов далі.
То був довгий похід крізь туман. Часто йому доводилося спиратися на гвинтівку, аби рухатись далі. Коли врешті-решт батальйон упав, задиханий, за залізничним насипом, Джек роззирнувся навкруги. Він відчував потребу діяти, шалену фізичну жагу вбивати і нищити. Його охопило непереборне бажання увірватися до ворожих лав і шматувати усіх, хто потрапить під руку. Йому кортіло стріляти, він з нетерпінням чекав нагоди випробувати тонкий гострий багнет, прикріплений біля дула гвинтівки. Бажання вбивати й нищити, допоки може тримати зброю в руках, було раптовим… А потім, так само раптово, Трентові захотілось повернутися додому. Він почув балачки про те, що половину батальйону знищено, він бачив, як солдат обшукував мерця під насипом. Усе ще тепле тіло було вбране в дивний однострій, проте навіть угледівши прострілений наскрізь шолом, що лежав за кілька дюймів від нього, Трент не міг до кінця збагнути, що ж саме сталося.
Полковник сидів верхи на коні неподалік від Джека. Його очі палали під закривавленим кепі. Трент чув, як той відповідає офіцерові:
— Ми можемо встояти, але ще одна атака, ще один залп — і в мене не лишиться людей, навіть аби сурмити в сурми.
— Тут були пруссаки? — спитав Трент солдата, який намагався спинити кров, що тонкою цівкою текла по його волоссю.
— Так. Гусари їх відігнали. Ми потрапили під перехресний вогонь.
— Ми підтримуємо батарею, що на насипу, — додав інший.
Потім їхній батальйон виліз на насип і рушив уздовж понівечених рейок. Трент підняв холоші штанів і заправив їх у вовняні шкарпетки. Батальйон знов зупинився, деякі солдати сіли перепочити просто на залізничну колію. Трент поглянув на пораненого товариша з академії мистецтв. Той стояв поряд, блідий наче смерть. Посилився ворожий обстріл. Туман ненадовго розвіявся, і він побачив на колії попереду застиглий перший батальйон, побачив полки на кожному фланзі, а коли все довкола знову заволокло густою імлою, ліворуч від Трента зазвучали бойові барабани та сурми. Серед солдатів прокотилася тривога. Полковник підняв догори руку, барабани відбили команду — і батальйон вирушив крізь туман.
Тепер вони були неподалік від лінії фронту: мірою просування батальйон почав відстрілюватися. Санітари бігцем поверталися у тил, гусари проносилися повз, наче привиди. Нарешті вони дісталися самого фронту. Усе довкола перетворилось на суцільну метушню і безлад, з туману, на відстані простягнутої руки, долинали скрики, стогони та залпи рушниць. Повсюди падали снаряди: вони розривалися біля насипу, вкриваючи все довкола зледенілою сльотою. Трентові стало лячно. Він боявся того невідомого, що гуркотіло та палало у мороці. Його вдарила ударна хвиля від вибуху снаряда, він бачив, як туман спалахнув жовтогарячим, коли стовп вогню здійнявся із землі. Воно було вже близько, Трент відчував це; полковник вигукнув: «Уперед!», і перший батальйон ринув до нього. Трент відчував його дихання, його тіло тремтіло, проте він також побіг уперед. Страхітливий гуркіт попереду перелякав його. Десь у тумані кричали люди; кінь полковника, стікаючи кров’ю, борсався у диму.