Выбрать главу

Гастінґс провів його поглядом, а потім повільно покрокував до фонтана. Спочатку він почувався зніяковіло та пригнічено, проте поступово чисте вранішнє повітря допомогло йому позбутися тягаря на серці. Він сів на мармурову лавку у тіні крилатого бога.

Усе навколо було напоєне ароматом квітів. У водограї купалися голуби, підставляючи під тугі струмені свої грудки, стрімголов пролітаючи туди-сюди під бризками чи занурюючись по шию у воду, що виблискувала на сонці. Горобці також вичищали своє пір’я кольору пилу у прозорій водоймі та навперебій цвірінькали, демонструючи свою силу та міць. Попід яворами, що оточували ставки навпроти фонтана Марії Медичі, качки скубли траву, деякі з них пірнали у басейн, аби розпочати безцільний, сповнений пихи круїз.

Метелики, ще трохи мляві після нічного відпочинку під бузковим листям, кружляли навколо білого флокса, інші, вимахуючи крильцями, полетіли до чагарників, зігрітих сонцем. Бджоли вже гуділи над валеріаною. Кілька мух грілися на мармуровій лавці у променях сонця, інші ганялися одна за одною, аби потім повернутись до сонячної місцини, радісно потираючи лапки.

Вартові крокували туди-сюди, час від часу зупиняючись, щоб кинути сповнений надії та очікування погляд на караульне приміщення. Нарешті час настав, і вони, човгаючи ногами, попрямували туди, передали варту, зітхнули з полегшенням та подалися геть. Багнети їхніх рушниць колихалися у такт ході, під чобітьми хрускотіла жорства.

З годинникової башти палацу пролунав ніжний дзвін, йому вторив гучний бій годинника церкви Сен-Сюльпіс. Замріяний Гастінґс усе так само сидів у тіні бога. Поки він витав у хмарах, хтось підійшов і сів біля нього. Спочатку він навіть не повернув голови. Тільки коли вона заговорила, він аж підскочив з несподіванки.

— Ви! Такої ранньої години?

— Мені було тривожно. Не міг спати, — промовив він низьким щасливим голосом. — А ви! Такої ранньої години?

— Я… Я спала, проте сонце розбудило мене. Я не могла спати, — сказала вона. На хвильку здалося, ніби на її очі наповзла тінь задуми. Наступної миті вона усміхнулась: — Я дуже рада… Я наче знала, що ви прийдете. Не смійтесь, я вірю своїм снам!

— Вам справді наснилось, що… що я тут буду?

— Думаю, я вже прокинулась, коли ця мрія прийшла до мене, — визнала дівчина. Потім вони посиділи у тиші, що відкривала їм щастя бути разом. Зрештою, ця тиша була промовистою. Несміливі усмішки та народжені думками погляди перетиналися раз за разом, допоки губи не зворухнулись і не сформували слова, що здавалися майже зайвими. Вони розмовляли про доволі банальні речі. Мабуть, найціннішою думкою, озвученою вустами Гастінґса, була пропозиція поснідати.

— Я б випила шоколаду, — зізналася Валентина. — Який же ви, однак, матеріаліст!

— Валентино, — імпульсивно мовив він, — я хотів би… мені б дуже хотілося, аби ви сьогодні — тільки сьогодні! — провели зі мною увесь день.

— Боже мій, — усміхнулася вона, — та ви не тільки матеріаліст, а ще й егоїст.

— Ні, я не егоїст. Просто я зголоднів, — відповів той, дивлячись на неї.

— Ще й канібал!

— То що, Валентино?

— Але ж, шоколад…

— Візьмемо із собою.

— Але ж обід…

— Разом, у Сен-Клу.

— Але ж я не можу…

— Разом. Увесь день, цілісінький день. Згода, Валентино?

Вона мовчала.

— Тільки цього разу.

І знову та тінь наповзла на її очі. Коли вона розвіялася, дівчина зітхнула.

— Гаразд. Разом. Тільки сьогодні.

— Весь день? — перепитав він, не вірячи своєму щастю.

— Весь день, — усміхнулась вона. — І… о, як же я зголодніла!

Він радісно засміявся.

— Яка ж ви матеріалістка!

На бульварі Сен-Мішель було молочне кафе, біло-блакитне ззовні, чисте й охайне всередині. Дівчина з рудуватим волоссям, чия французька видавала у ній місцеву мешканку, відгукувалася на ймення Мерфі. Вона усміхнулася, щойно вони зайшли, і застелила столик tête-à-tête[133] свіжими серветками. Потім принесла дві чашки гарячого шоколаду і кошик з хрусткими свіжими круасанами.

Жовті шматочки масла, кожний прикрашений трилисником, наче всотали у себе пахощі нормандських пасовищ.

— Як смачно! — одночасно вигукнули вони і розсміялися з цього збігу.

вернуться

133

Тут: столик для двох (фр.).