Вони всілися поруч та обговорили етику, мораль і людське щастя. Кожний з них вважав свого співрозмовника неймовірно цікавим, тільки от Селбі так і не зміг нічого випитати у Кліфорда, до щирої радості останнього. Джулеп бальзамом пролився на рани ревнощів і напоїв надією занепалого духом. Коли Селбі сказав, що мусить вже йти, Кліфорд вирушив разом з ним. Після цього Селбі, аби не лишитись у боргу, захотів провести Кліфорда назад до дому, потім Кліфорд рішуче взявся довести того назад. Коли обидва зрозуміли складність ситуації, було вирішено пообідати разом і «згаяти час». Вираз «гаяти час», особливо разом з нічними блуканнями Кліфорда, якнайкраще підходив для опису всіх веселощів тієї пропозиції. Вони замовили обід у кафе «Міньйон». Поки Селбі розмовляв із шеф-поваром, Кліфорд не зводив батьківського погляду з офіціанта. Обід вийшов на славу — принаймні у загальноприйнятому розумінні. Під час десерту Селбі чітко почув, як хтось здалеку промовив:
— Малий Селбі напився, наче свиня!
Повз них пройшла компанія чоловіків. Йому здалося, ніби він потиснув їм руки, а потім багато сміявся, оскільки всі були дуже дотепними. Навпроти нього сидів Кліфорд, який присягався у своїй непохитній впевненості у своєму другові Селбі. Начебто там були й інші: хтось сидів поруч з ними, хтось проходив повз, сколихуючи сукнями повітря над начищеною до блиску підлогою. Пахощі троянд, шурхотіння віял, доторки рук і сміх ставали все більш неясними та розмитими. Кімнату наче оповивав туман. Проте вже наступної миті кожен предмет болісно чітко постав перед його очима, лише постаті й обличчя спотворювались, а голоси лунали дуже пронизливо. Селбі повільно підвівся на ноги, намагаючись опанувати себе. Він розумів, що страшенно напився, тому був дуже обачним і підозрілим до самого себе. Він дозволив Кліфордові засунути свою голову під струмінь холодної води, внаслідок чого вийшов на вулицю у не дуже привабливому вигляді, проте значно тверезішим.
Селбі протягом певного часу вдавалося зберігати над собою контроль. Його обличчя лише трохи побіліло й змарніло, він крокував трохи повільніше, а розмовляв трохи швидше, ніж зазвичай. Опівночі Селбі полишив Кліфорда, який мирно дрімав у чийомусь кріслі з довгою замшевою рукавичкою в руках і пухнатою горжеткою, обмотаною навколо шиї. Селбі пройшов коридором, спустився вниз сходами і тут усвідомив, що перебуває у зовсім незнайомому кварталі. Він машинально поглянув на назву вулиці. Назва виявилася так само незнайомою. Хлопець розвернувся і попрямував до світла, що мерехтіло в іншому кінці вулиці. Втім, це світло виявилось набагато далі, ніж він очікував. Після довгих роздумів Селбі дійшов висновку, що якимось дивом його очі опинились на потилиці. Це привело його до усвідомлення певних незручностей, які спричинить така трансформація. Тож він спробував по-курячому струснути головою, аби перевірити гнучкість своєї шиї. І ця його спроба закінчилася страшенним розчаруванням: сльози покотилися з очей, серце немов завмерло, а сам він врізався у дерево. На диво, це зіткнення привело його до тями. Юнак підняв свого капелюха і вже жвавіше рушив далі, міцно стиснувши зуби.
Селбі намагався дотримуватись обраного курсу, хоча й трохи заточувався, і через деякий час усвідомив, що проходить повз ряд кебів. Світло червоних, жовтих і зелених ліхтарів дратувало його настільки, що він був ладен перебити їх своїм ціпком. На щастя, парубкові вдалося притлумити це бажання, тож він пішов далі. Пізніше в його голові виникла думка зекономити сили, узявши кеб, і він вже зібрався було повернути назад, але екіпажі лишилися далеко позаду, а їхні ліхтарі світили надто яскраво. Він полишив цю думку, зрештою опанував себе й озирнувся довкола.
Величезна неясна тінь постала праворуч. Селбі впізнав Тріумфальну арку та суворо погрозив їй ціпком. Її розміри страшили його. Арка була занадто велика. За мить він почув, як щось із дзенькотом впало на тротуар, і подумав, що то міг бути його ціпок, проте вирішив не заморочуватися з цього приводу. Коли Селбі врешті-решт знову зібрав себе докупи та відновив контроль над правою ногою, яка виказувала ознаки зрадницької непокори, він усвідомив, що перетинає площу Злагоди у напрямку, який мав привести його до Сен-Мадлен[160]. Таке його не влаштовувало. Він різко повернув праворуч, пройшов через міст, оминув Бурбонський палац і звернув до бульвару Сен-Жермен. Селбі бадьорився, хоча величність будівлі міністерства військових справ він сприйняв як особисту образу й почав сумувати за ціпком, яким було б так весело пройтись уздовж залізної огорожі. Хоча він і подумав був скористатися для цього своїм капелюхом, проте, знявши його, юнак геть забув, навіщо він це зробив, тож з неабиякою серйозністю знову надягнув його на голову.
160
Сен-Мадлен — церква, збудована у стилі французького класицизму. Вписана в ансамбль згаданої площі Злагоди.