Пауза.
МЕҐ: Та я ж тільки кажу.
РЕЙ: Ну то перестаньте казати! (Зітхає; довга пауза.) У вас тут сцяками смердить.
МЕҐ (пауза; збентежено): Це через котів.
РЕЙ: Через котів?
МЕҐ: Через котів. (Пауза.) Лазять у раковину.
Пауза.
РЕЙ: Чого вони лазять у раковину?
МЕҐ: Сцяти.
РЕЙ: Сцяти? Коти лазять у раковину сцяти? (Роздратовано.) Ой як добре. У вас тут якась особлива порода котів.
Пауза.
МЕҐ: Я не знаю, яка в них порода.
Пауза. Рей нахиляє голову й стукається лобом об стіл, а потім повільно й ритмічно починає гатити об стіл кулаком.
РЕЙ (протяжно): Я не хочу тут бути, я не хочу тут бути, я не хочу тут бути, я не хочу тут бути...
Рей піднімає голову, дивиться на лист, починає помаленьку його обертати, явно спокушений.
Пауза.
МЕҐ: Рею, ну звари мені чаю. (Пауза.) Або заколоти «Комплену». (Пауза.) Тільки добре розмішай, щоб не було грудочок.
РЕЙ: Якщо треба, щоб не було грудок, то не з «Комплену» я б починав. І був би вже давно вдома. Я почав би з тієї великої грудки, що тут у кріслі сидить. Точно кажу!
Пауза.
МЕҐ: Або розведи бульйонний кубик.
Рей скрегоче зубами, голосно дихає, трохи не плаче.
РЕЙ (перебільшено сумно): Пато, Пато, Пато. (Пауза.) Що там у тому листі? (Пауза. Серйозно.) Тітко, якщо я залишу вам листа, ви віддасте їй прямо в руки, правильно?
МЕҐ: Так. Віддам Морін прямо в руки.
Пауза.
РЕЙ: І не відкриєте?
МЕҐ: Не відкрию. Ти що. Лист — це особисте. Якщо на ньому не моє ім’я, то яке мені до нього діло?
РЕЙ: І хай вас грім поб’є, якщо відкриєте?
МЕҐ: І хай мене грім поб’є, якщо відкрию, але грім мене не поб’є, бо я не відкрию.
Пауза.
РЕЙ: Ну то я його залишаю.
Рей спирає листа на солянку, якусь мить міркує, секунду дивиться на Меґ, знову дивиться на листа, знову міркує, потім стомлено махає рукою й вирішує його залишити.
РЕЙ: До побачення, тітко.
МЕҐ: До побачення, Пато. Тобто, Рей.
Рей кривиться в її бік і виходить у вхідні двері, але щільно їх не зачиняє, лишає шпарину, а сам чекає надворі. Меґ береться руками за бильця крісла, щоб устати, але пригадує, що не чула, як віддаляються Реєві кроки. Знову кладе руки на коліна й сідає незворушно. Пауза. Вхідні двері різко розчиняються, Рей просовує голову й дивиться на неї. Вона безневинно йому всміхається.
РЕЙ: Добре.
Рей виходить, тепер уже зачинивши за собою двері. Меґ слухає, як стихають його кроки, потім устає, бере конверт і відкриває, йде до плити, знімає кільце конфорки, так, що стає видно полум’я, і читає листа. Дочитавши перший аркуш, кидає його у вогонь і починає читати другий. Повільне затемнення.
Картина сьома
Вечір. Меґ у своєму кріслі-гойдалці, Морін за столом, читає. Тихо працює радіо, передає пісні на замовлення. Прийом дуже поганий, звук плаває, тріск завад. Перед реплікою Меґ — пауза.
МЕҐ: Поганий прийом.
МОРІН: А що я можу зробити? Поганий то й поганий.
Пауза.
МЕҐ: Тріщить. (Пауза.) Мелодії майже не чути. (Пауза.) Не чути навіть, для кого замовили і з якої частини країни.
МОРІН: А я чую добре.
МЕҐ: Ти чуєш добре?
Пауза.
МОРІН: Мабуть, ти вже глухнеш.
МЕҐ: Нічого я не глухну. У мене прекрасний слух.
МОРІН: Я тебе скоро віддам у притулок для глухих. (Пауза.) А там тобі не буде ні тріски́, ні голландського соусу. Ніколи. Боби та хліб — оце й усе, що ти там їстимеш. Якщо пощастить. А якщо не їстимеш, тобі дадуть копняка, а може, й по зубах.
Пауза.
МЕҐ: Я вмру, а не поїду в той притулок.
МОРІН: Скоріше б уже.
Пауза.
МЕҐ: Добра була тріска в голландському соусі, Морін.
МОРІН: Та мабуть же.
МЕҐ: Смачна.
МОРІН: Я її тільки варю в торбинці і розрізаю торбинку ножицями. Більше нічого. Тому не треба мені твоїх компліментів.
Пауза.
МЕҐ: Ти зі мною останнім часом така недобра.
МОРІН: Добра чи недобра, яка різниця. (Пауза.) Я тобі на тому тижні купляла пакет жувальних цукерок, чого ж я недобра?
Пауза.
МЕҐ: Ти, мабуть, недобра через Пато Дулі. (Пауза.) Що він не запросив тебе на свої сьогоднішні проводи.
МОРІН: Пато Дулі живе своїм життям.