Крісло-гойдалка зупинилося. Меґ починає поволі нахилятися вперед у попереку, потім валиться й важко падає на підлогу, мертва. Червоний уламок черепа висить на клапті шкіри з одного боку її голови. Морін без інтересу дивиться на неї згори, штурхає її носком туфлі, стає їй на спину і стоїть так у роздумах.
МОРІН: Вона перечепилась через перелаз. І впала з нашої гори головою об камінь. Отак-от. (Пауза.) Отак-от.
Картина дев’ята
Дощовий день, пополудні. Вхідні двері відчиняються й заходить Морін у жалобному вбранні, знімає жакет і ходить по кімнаті, її думки десь не тут. Вона розпалює плиту, вмикає радіо на тиху гучність і сідає в крісло-гойдалку. За мить схоплюється, зі смішком дістає з кухонної полиці коробку «Комплену» та коробку вівсянки, повертається до старої плити й висипає у вогонь вміст коробок. Виходить у коридор і незабаром повертається зі старою валізою, кладе її на столі й змітає з неї товстий шар пилу. Відкриває, думає, що покласти, потім повертається в коридор. Лунає стук у двері. Морін повертається, мить думає, знімає зі стола валізу й ставить її вертикально додолу. Поправляє зачіску, потім іде відчиняти двері.
МОРІН: О, здоров був, Рею.
РЕЙ (ще за дверима): Здрастуйте, тітко...
МОРІН: Заходь.
РЕЙ: Я вас бачив, як ви йшли по дорозі.
Рей заходить, зачиняє за собою двері. Морін іде на кухню й заварює собі чай.
РЕЙ: Я не думав, що ви так рано вернетеся. Ви не захотіли йти на прийом, чи поминки, чи як там воно називається? Ну, на оте, що в ресторанчику «Рорі»?
МОРІН: Ні. Я потрачу час на приємніші справи.
РЕЙ: Так, так. А ваші сестри пішли?
МОРІН: Пішли, еге ж.
РЕЙ: Ясно. А після того прийдуть сюди?
МОРІН: Прямо додому підуть. Начебто так вони казали.
РЕЙ: О, так. Їм же сюди далеко добиратися. Дуже далеко. (Пауза.) Усе пройшло добре, правда?
МОРІН: Добре пройшло.
РЕЙ: Хоч і дощ.
МОРІН: Хоч і дощ...
РЕЙ: Поганий день для похорону.
МОРІН: Поганий. Якби ми її поховали місяць тому, то хоч би останні теплі дні застала. Якби ж не те падлюче слідство. Усе одно ж нічого не довели.
РЕЙ: Мабуть, радієте, що все вже позаду.
МОРІН: Дуже радію.
РЕЙ: Така в них робота. (Пауза.) Хоч я й не любитель довбаної поліції. Вони мені два пальці на нозі поламали ні за що ні про що, коли я був у дупу п’яний і трохи буянив.
МОРІН: Поліція тобі пальці на ногах поламала?
РЕЙ: Поламала.