АРІЕЛЬ: Він дебіл, твій брат. Так?
КАТУРЯН: Він не дебіл. Просто до нього часом туго доходить.
АРІЕЛЬ: Туго доходить. Ясно.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Найближчий родич?
КАТУРЯН: Міхал? Чому найближчий родич? Він брат.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Катурян, це формальності. Розумієте? (Пауза.) Місце роботи.
КАТУРЯН: Кам’янецька бойня.
АРІЕЛЬ: Ти ж письменник.
КАТУРЯН: Ну то й що. Не так і погано.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Вам подобається там працювати?
КАТУРЯН: Ні, але не так і погано.
АРІЕЛЬ: Різати тварин.
КАТУРЯН: Я не ріжу. Я розбираю.
АРІЕЛЬ: О, ти не ріжеш... Тільки розбираєш.
КАТУРЯН: Так.
АРІЕЛЬ: Ясно.
КАТУРЯН: Я тільки розбираю.
АРІЕЛЬ: Ти тільки розбираєш. Ти не ріжеш.
КАТУРЯН: Так.
АРІЕЛЬ: Ясно.
Пауза. Тупольський кладе ручку, потім розриває щойно заповнений бланк надвоє.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Це не був бланк на випадок, якщо з вами під арештом станеться щось погане. Я придурювався.
КАТУРЯН: А що це було?
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Просто аркуш паперу, який я збирався розірвати надвоє.
Тупольський гортає сторінки в теці й нарешті знаходить те, що шукав.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ось воно. «Яблучні людці».
КАТУРЯН: І що не так?
Аріель повертається до стола, сідає, гасить сигарету. Тупольський проглядає текст.
КАТУРЯН: Це не найкращий мій твір. (Пауза.) Хоч досить непоганий.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ця оповідка починається з... Жила собі дівчинка, до якої батько дуже погано ставився.
КАТУРЯН: Давав їй ляпанців і все таке. Він...
ТУПОЛЬСЬКИЙ: У вас, бачу, багато таких опо... Він що?
КАТУРЯН: Що?
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Батько.
АРІЕЛЬ: Ти сказав «він» і замовк.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Він щось уособлює, так?
КАТУРЯН: Він уособлює поганого батька. Він і є поганий батько. Чого він має щось уособлювати?
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Він поганий батько.
КАТУРЯН: Так. Він увесь час дає дівчинці ляпанців.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: І через те він поганий батько.
КАТУРЯН: Так.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Що ще він робить з дівчинкою, якщо він, по-вашому, «поганий батько»?
КАТУРЯН: Уся оповідка про те, що батько погано ставиться до дівчинки. Висновки можете робити самі.
АРІЕЛЬ: О, ми самі можемо робити висновки?
КАТУРЯН: Га?
АРІЕЛЬ: Ти кажеш, що ми самі можемо робити висновки?!
КАТУРЯН: Ні! Так!
АРІЕЛЬ: Ми знаємо, що самі можемо робити висновки!
КАТУРЯН: Я розумію.
АРІЕЛЬ: Що?
КАТУРЯН: Я розумію.
АРІЕЛЬ: Бляха... що?!
Аріель устає й крокує по кімнаті.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Аріель трохи образився, бо «робити висновки» — це і є наша робота. (Пауза.) І перший висновок, який ми робимо — скільки ваших творів описують ситуацію «з дівчинкою поводилися погано», «до хлопчика ставилися погано»?
КАТУРЯН: Небагато. Кілька.
АРІЕЛЬ: «Кілька». Яке, в чорта, «кілька»! Перші двадцять творів, які ми взяли, були про те, як «з дівчинкою вчинили так» чи «з хлопчиком вчинили сяк»!
КАТУРЯН: Це нічого не означає. Я нічого не хочу цим сказати.
АРІЕЛЬ: Чого не хочеш?
КАТУРЯН: Що?
АРІЕЛЬ: Чого саме ти не хочеш сказати?
КАТУРЯН: Ви хочете сказати, що я хочу сказати, що діти у творах щось уособлюють?
АРІЕЛЬ: А що ти хочеш сказати?
КАТУРЯН: Що діти уособлюють народ чи що?
АРІЕЛЬ (наближаючись): «Я хочу сказати». Він мені в губи вкладає слова «Я хочу сказати». Він мене примушує сказати, що ми самі повинні робити висновки!
КАТУРЯН: Ні..!
АРІЕЛЬ: Він нам навіть говорити не дає! Він перебиває! Опусти руки, кажу!
Аріель за волосся стягує Катуряна зі стільця, ставить навколішки і б’є по обличчі. Тупольський на це дивиться, зітхає.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Аріель, ти це завжди встигнеш.
Аріель відпускає Катуряна і, важко дихаючи, повертається на місце.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Сядьте на місце, будь ласка.
Стогнучи з болю, Катурян теж сідає на свій стілець.
АРІЕЛЬ: О, ледь не забув згадати. Я — хороший слідчий, він — поганий слідчий. (Пауза.) Але вернімося до літератури. Батько, як ми встановили, погано поводиться з дівчинкою, і одного дня вона бере яблука й вирізьблює з цих яблук маленьких людців — з маленькими пальчиками, маленькими очима, ніжками, і дарує їх батькові, але каже, що їсти їх не можна, що їх треба зберегти на згадку про часи, коли його єдина дочка була маленька, а батько, як свиня, одразу ковтає жменю цих людців — просто на зло дочці, — а в них були бритвочки, і він умирає в судомах.
КАТУРЯН: І це ніби кінець оповідки, так би вона мала закінчитись — щоб батька спіткала розплата. Але це не кінець.