ТУПОЛЬСЬКИЙ: Але це не кінець. Дівчинка просинається вночі. Яблучні людці йдуть по її грудях. Вони розкривають їй рота. І кажуть їй...
КАТУРЯН (слабким голосом): «Ти вбила наших братиків...»
ТУПОЛЬСЬКИЙ: «Ти вбила наших братиків». Вони лізуть їй у горло. Вона захлинається власною кров’ю і вмирає. Кінець.
КАТУРЯН: Це такий хід. Щоб здавалося, ніби уривок сну. Але це не сон. (Пауза.) Я ж казав, що це не найкращий мій твір.
АРІЕЛЬ: Катурян, ти буваєш у єврейському кварталі?
КАТУРЯН: У єврейському кварталі? Ні. Хоч іноді по ньому проходжу. Коли забираю брата зі школи в Лам’янці. Але це не єврейський квартал. Просто треба йти через єврейський квартал.
АРІЕЛЬ: Забираєш брата? Він же старший за тебе і він досі ходить до школи?
КАТУРЯН: Це спеціальна школа. У нього труднощі з навчанням. (Пауза.) Це щось через євреїв? Я не знаю жодного єврея.
АРІЕЛЬ: Не знаєш жодного єврея?
КАТУРЯН: Я нічого не маю проти євреїв, але жодного єврея не знаю.
АРІЕЛЬ: Але ти щось маєш проти євреїв?
КАТУРЯН: Ні. А треба мати?
ТУПОЛЬСЬКИЙ: «Треба мати?» Добра відповідь. «Треба мати?» З одного боку боягузлива й холопська, однак туманно-саркастична й провокаційна з другого. «Треба мати?»
КАТУРЯН: Я не збирався бути провокаційним.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Отже, збирався бути холопським. І тепер Аріель ударить тебе ще раз.
КАТУРЯН: Слухайте, я не розумію, чого я тут. Я не розумію, яких слів ви від мене чекаєте. Я не маю нічого ні проти кого. Ні проти євреїв, ні проти вас, ні проти всіх інших. Я просто пишу. І все. Це моє життя. Я сиджу вдома й пишу свої твори. Та й годі.
Аріель устає, йде до дверей.
АРІЕЛЬ: О, це мені нагадало... Піду побалакаю з його братом.
Аріель виходить, Тупольський усміхається, Катурян приголомшений і наляканий.
КАТУРЯН: Мій брат у школі.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: У нас з Аріелем є кумедна звичка, ми завжди кажемо: «О, це мені нагадало...», хоч ніщо ні про що нам і не нагадує. Це так смішно.
КАТУРЯН: Брат зараз у школі.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ваш брат у сусідній кімнаті.
Пауза.
КАТУРЯН: Він же злякається...
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ви, здається, самі трохи злякані.
КАТУРЯН: Так, я зляканий.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: А чого ви боїтеся?
КАТУРЯН: Я боюся, бо мій брат один у незнайомому місці, і боюся, що ваш друг його поб’є, і боюся, що після того він поб’є мене, хоч краще хай би не бив, але якщо в моїх творах є щось таке, що вам не подобається, то бийте, але мого брата дуже легко перелякати, і він нічого не розуміє, і нічого не тямить у моїх творах, хоч я їх йому й читав, тому я думаю, що це нечесно приводити його сюди, і я вважаю, що ви, суки, повинні зараз піти й випустити його звідси! Негайно його випустіть!
Пауза.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ви зараз весь на адреналіні, кричите на поліцейського, хоч і знаєте, що не можна, але дуже розізлилися. Заспокойся, на хер! Чув? Ви думаєте, ми звірі?
КАТУРЯН: Ні.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ми не звірі. Хоч іноді маємо справи зі звірами. Але самі ми не звірі. (Пауза.) Нічого з вашим братом не станеться. Даю вам слово.
Тупольський дивиться на іншу оповідку зі стосу.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: «Казка про три клітки на перехресті». Це, здається, не ваша тема.
КАТУРЯН: Яка моя тема?
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ну, ваша тема: «Бідолашне дитятко кривдять». Ваша тема.
КАТУРЯН: Це не моя тема. Просто деякі твори про це. Але це не тема.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Хоч усе-таки, певним непрямим чином, це ваша тема.
КАТУРЯН: У мене нема тем. Я написав десь чотириста творів, і, може, десять чи двадцять про дітей.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Про вбитих дітей.
КАТУРЯН: Ну то й що, що ці твори про вбитих дітей? Думаєте, я хочу сказати: «Ідіть убивайте дітей»?
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Я не кажу, що ви закликаєте йти вбивати дітей. (Пауза.) А ви закликаєте йти і вбивати дітей?
КАТУРЯН: Ні! Нічого подібного! Що за жарти? Я ні до чого такого не закликаю! Нічого подібного!
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Знаю, знаю, ви казали. «Перший обов’язок письменника...»
КАТУРЯН: Так.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Бла-бла-бла. Я знаю. Ці «Три клітки на перехресті»...
КАТУРЯН: Якщо там є діти, то випадково. Якщо там є політика, то випадково. Несуттєва випадковість.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Не перебивайте, коли я говорю.
КАТУРЯН: Ой, пробачте...
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Якщо я щось запитаю чи якщо зроблю очима отак: «Ану скажіть що-небудь» — отак очима — тоді й кажіть що-небудь, але якщо я говоритиму і ще не...