КАТУРЯН: Розумію, пробачте.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ви знов за своє! Хіба я вас прямо щось питав?! Чи я робив очима отак: «Ану скажіть що-небудь»?!
КАТУРЯН: Ні.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ні? Не питав і не робив? (Пауза.) Чи робив? Бачте, я прямо спитав і зробив очима отак: «Ану скажіть щось».
КАТУРЯН: Пробачте. Я нервуюся.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ви маєте право нервуватися.
КАТУРЯН: Я зрозумів.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ні, ви мене не чули. Я сказав: «Ви маєте право... нервуватися».
КАТУРЯН: Чому?
Пауза.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: «Три клітки на перехресті». Що ви цією оповідкою хотіли сказати?
КАТУРЯН: Я нічого не хотів сказати. Це мала бути загадка без розгадки.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: А яка ж розгадка?
Пауза.
КАТУРЯН: Нема розгадки. Це загадка без розгадки.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Я вважаю, що є розгадка. Але тоді виходить, що я дуже розумний.
КАТУРЯН: Ваша правда. Ідея в тому, щоб ви думали, де ж розгадка, а насправді розгадки нема, бо нема нічого гіршого, ніж відсутність розгадки. Ніж ті два злочини, про які оповідка.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Нема нічого гіршого?
Пауза.
КАТУРЯН: А хіба є?
Тупольський переповідає оповідку.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Чоловік прокидається в залізній клітці, в якій його покинули помирати з голоду. Він знає, що винен у злочині, за який його й замкнули в клітку, але не пам’ятає, що то за злочин. Через перехрестя доріг стоять ще дві клітки. На одні з них табличка з написом «Ґвалтівник». На другій — з написом «Убивця». У клітці ґвалтівника лежить укритий пилюкою кістяк. У клітці вбивці помирає старий дід. Наш чоловік не може прочитати, що написано на його клітці, тому просить діда прочитати, що там. Дід дивиться на табличку, дивиться на нашого чоловіка і з огидою плює йому в лице. (Пауза.) Поряд проходять черниці. Вони моляться над мертвим ґвалтівником. Ага. Дають їжу й воду старому вбивці. Ага. Читають злочин нашого чоловіка. Вони полотніють і в сльозах тікають. (Пауза.) Проходить розбишака, ага. Він байдуже дивиться на ґвалтівника. Бачить убивцю, розбиває замок на клітці й визволяє його. Підходить до клітки нашого, читає його злочин. Легенько всміхається. Наш усміхається у відповідь. Розбишака піднімає пістоль і стріляє нашому прямо в серце. Помираючи, наш кричить: «Скажи, що я вчинив?!». Та останні звуки, які він чує — тихий сміх розбишаки.
КАТУРЯН: Це хороша оповідка. Це якийсь «ізм». Тільки який «ізм»? Я не пам’ятаю. Я не дуже заглиблююся в ті «ізми», але нічого поганого в цій оповідці нема. Хіба є?
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ні, нічого поганого в оповідці нема. Нема нічого такого, щоб можна було сказати, що її автор — хвора на голову гнила паскуда. Ні. Уся ця оповідка для мене показник.
КАТУРЯН: Показник?
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Це показник.
КАТУРЯН: О.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Вона мені говорить: на поверхні я кажу це, а під поверхнею я кажу інше.
КАТУРЯН: О.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Це показник? Ви зрозуміли?
КАТУРЯН: Так. Це показник.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Це показник. (Пауза.) Кажете, це ваш найкращий твір?
КАТУРЯН: Ні. Тільки один з найкращих.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: А, тільки один з найкращих. У вас їх багато.
КАТУРЯН: Так. (Пауза.) Мій найкращий твір — «Місто біля річки». Точніше, «Історія міста біля річки».
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ваш найкращий твір — «Історія міста біля річки»? Зараз, зараз, зараз, зараз, зараз...
Тупольський швидко знаходить твір.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Стривайте... Ось вона, ця оповідка. Ага. Це вже мені щось говорить. Це ваш найкращий твір.
КАТУРЯН: А що, що? Це, це показник?
Тупольський на нього дивиться.
КАТУРЯН: Це єдиний мій твір, який було опубліковано.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ми знаємо, що це єдиний ваш твір, який було опубліковано.
КАТУРЯН: Поки що.
ТУПОЛЬСЬКИЙ (посміюється; пауза): Його опублікував «Лібертад».
КАТУРЯН: Так.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: «Лібертад».
КАТУРЯН: Я не читав.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ви не читали.
КАТУРЯН: Я, знаєте, розсилаю свої твори скрізь, просто з надією, що хтось їх візьме. Я не читаю...
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ви не читаєте «Лібертад».
КАТУРЯН: Ні.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Це не протизаконно — читати «Лібертад».
КАТУРЯН: Я знаю. Так само й друкувати в ньому твори. Я знаю.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Це ваша тема. (Пауза.) А вони вам давали теми? Ну, «Лібертад»? Наприклад: «Напишіть казку про поні» чи «Напишіть оповідку про дитину, якій паскудно жити». Давали вони теми?
КАТУРЯН: Вони давали тільки кількість слів. Максимальний обсяг.