КАТУРЯН: Ти ж казав... Ти сказав, що не займав дітей. Ти мені збрехав.
МІХАЛ: Ні, не збрехав. Просто той чоловік зайшов і сказав, що мене катуватиме, поки я не скажу, що вбив тих дітей, то я йому й сказав, що вбив тих дітей. Це не означає, що я не вбивав тих дітей. Я повбивав тих дітей.
КАТУРЯН: Ти клявся мені, своїм життям клявся, що не вбивав тих трьох дітей.
МІХАЛ: О. Ти бачиш як. Ти ж попросив: «Поклянись мені своїм життям, що не вбивав тих трьох дітей». І я тобі ласкаво підіграв. Пробач, Катуряне.
Катурян задки відповзає від нього до матраца.
МІХАЛ: Я знаю, що це неправильно. Чесно. Але це було так цікаво. З хлопчиком було так, як ти й казав. Я відрубав йому пальці на нозі, а він і не крикнув. Тільки сидів і дивися на ногу. Наче дуже сильно здивувався. Ясно, що в такому віці здивуєшся. Його звали Аарон. На голові в нього була така кумедна шапочка, і він весь час балакав про маму. Ой, скільки з нього текло крові. Хто міг би подумати, що в такому маленькому хлопчикові так багато крові. Потім кров перестала текти і він посинів. Бідолашка. Мені тепер аж недобре, бо він був такий чемний. «Можна, я піду додому, до мами, будь ласка?» А дівчинка була противна. Горлопанила, аж очі вилазили. І не хотіла їсти. Не хотіла їсти яблучних людців, а я ж так довго їх готував. Дуже важко було вставити в них бритвочки. Ти ж у казці не написав, як їх вставляти. Я передивлявся. Тому довелося людців їй запихати. Залізло тільки двоє. Я не жорстокий, але вона принаймні замовкла. (Пауза.) Важко тобі буде змити з одягу кров. Завтра попробуй випрати сорочку, побачиш, як це довго. (Пауза.) Катуряне. (Пауза.) Якщо хочеш, давай я тобі виперу.
Пауза.
КАТУРЯН (тихо): Навіщо ти це зробив?
МІХАЛ: Га? Я не розчув.
КАТУРЯН (зі слізьми): Навіщо ти це зробив?
МІХАЛ: Не плач, Катуряне. Не плач.
Міхал підходить його обняти. Катурян з огидою відхиляється.
КАТУРЯН: Навіщо ти це зробив?
МІХАЛ: Ти ж знаєш. Бо ти мені так сказав.
Пауза.
КАТУРЯН: Бо я що?
МІХАЛ: Бо ти мені так сказав.
Пауза.
КАТУРЯН: Я пам’ятаю, що казав тобі робити вчасно уроки. Пам’ятаю, що казав тобі щовечора чистити зуби...
МІХАЛ: Я чищу зуби щовечора...
КАТУРЯН: Я не пам’ятаю, щоб казав тобі брати малих дітей і їх мордувати.
МІХАЛ: Я їх не мордував. «Мордувати» — це було б так...
Міхал злісно імітує, як когось мордує.
МІХАЛ: А я їх — отак.
Міхал імітує, як лагідно, ніжно відрізає уявні пальці на нозі і обережно їх викидає...
МІХАЛ: І отак.
Міхал імітує, як запихає в ротик двох яблучних людців, а потім ковтає.
МІХАЛ: «Мордувати». Це дуже сильне слово. І я нічого такого не робив би, якби ти мені не сказав, тому не поводься, як безневинний. У всіх твоїх казках та оповідках, які ти мені розказував, відбувається щось жахливе. Я просто перевіряв, чи таке можливо. Бо я завжди думав, що деякі оповідки просто неможливі. (Пауза.) І знаєш, що? Не всі вони неможливі.
КАТУРЯН: А чого ти не повторив якусь хорошу оповідку?
МІХАЛ: Бо ти жодної хорошої не написав.
КАТУРЯН: Я написав багато хороших.
МІХАЛ: Ага, аж дві.
КАТУРЯН: Ні, я скажу, чого ти не відтворив жодної з хороших оповідок. Сказати?
МІХАЛ: Скажи.
КАТУРЯН: Бо ти садист, ти недорозвинений збоченець, якому подобається вбивати малих дітей, і навіть якби я писав тільки солоденькі казочки, результат був би такий самий.
МІХАЛ: Ну... це невідомо, бо ти такого не писав. (Пауза.) І мені не сподобалось убивати малих дітей. Це дратує. Це так довго. І я не збирався їх убивати. Я просто хотів одрубати одному з них пальці на нозі, а другій напхати в горло бритвочок.
КАТУРЯН: Хочеш сказати, ніби ти не знав, що як відрубати малому хлопчикові пальці на ногах чи напхати лез у горло дівчинці бритвочок, то вони повмирають?
МІХАЛ: Тепер я це знаю.
Катурян схиляє голову на руки, думає, як з цього всього виплутатись.
МІХАЛ: Кат явно мене підтримує. Він згоден, що це все ти винен. Ну, в основному ти винен.
Пауза.
КАТУРЯН: Що ти йому сказав?
МІХАЛ: Тільки правду.
КАТУРЯН: Яку саме правду?
МІХАЛ: Ну, знаєш, усе, що я зробив з дітьми, я взяв з тих казок, які ти написав і мені читав.
КАТУРЯН: Ти так сказав слідчому?
МІХАЛ: Угу. Знаєш, тільки правду.
КАТУРЯН: Міхале, це не правда.
МІХАЛ: Це правда.