КАТУРЯН: Я знаю, що по цей бік легше.
МІХАЛ: Тебе мучили тільки годину, і ти верещав, наче тобі твою дурну голову відривають. А спробував би так усе життя.
КАТУРЯН: Це нічого не вибачає.
МІХАЛ: Це вибачає за тих двох, кого вбив ти. Чого це не має вибачати за тих двох, кого вбив я?
КАТУРЯН: Я вбив двох людей, які сім років катували дитину. Ти вбив трьох дітей, які не катували нікого ані року. В цьому різниця.
МІХАЛ: Це ти думаєш, що вони нікого не катували. Дівчинка з бритвочками була мерзенна. Думаю, вона щонайменше чавила комашок.
КАТУРЯН: Міхале, як ти вбив третю дівчинку? Я мушу знати. Теж так, як в оповідці?
МІХАЛ: Мм.
КАТУРЯН: У якій?
МІХАЛ: Ти розсердишся.
КАТУРЯН: Я не розсерджуся.
МІХАЛ: Трохи розсердишся.
КАТУРЯН: З якої вона була оповідки?
МІХАЛ: З тієї... е... вона була з тієї... з «Маленького Ісусика». З «Маленького Ісусика».
Катурян кілька секунд дивиться на Міхала, обхоплює лице руками і, згадуючи жахливі деталі твору, починає плакати. Міхал хоче щось сказати, але не може, а Катурян продовжує тихо плакати.
КАТУРЯН: Чого саме це?
МІХАЛ (знизує плечима): Це гарна оповідка. Ти добрий письменник, Катуряне. Не дозволяй нікому казати, що це не так.
Пауза.
КАТУРЯН: Де ти її покинув?
МІХАЛ: Там, де ти поховав маму й тата. За криницею.
Пауза.
КАТУРЯН: Нещасна дитина.
МІХАЛ: Розумію. Це жахливо.
КАТУРЯН: Надіюсь, вона вмерла швидко.
МІХАЛ: Швидесенько.
Катурян знову плаче. Міхал кладе руку йому на плече.
МІХАЛ: Не плач, Катурянчику. Усе буде добре.
КАТУРЯН: Як це воно буде добре? Як це може бути добре?
МІХАЛ: Не знаю. Просто в таких обставинах говорять такі слова, правда? «Усе буде добре». Ясно, що добре не буде. Вони прийдуть будь-якої миті й нас розстріляють. Це ж не добре, правда? Це якраз навпаки, погано. Мм. (Пауза.) Нас стратять разом чи окремо? От би разом. Бо я не хочу вмирати один.
КАТУРЯН: Я нічого не зробив!
МІХАЛ: Слухай, не починай знову діяти мені на нерви. І навіть якщо вони не стратять нас разом, вони поховають нас разом, щоб не копати дві ями. Я не хочу, щоб мене поховали одного. Це було б жахливо. Один-однісінький у землі, бррр! А так хоч на небі будемо разом, попри все. Туснемо з богом і усіма там. Давай, хто швидше?
КАТУРЯН: Міхале, на яке небо ти думаєш вознестися? На небо для дітовбивць?
МІХАЛ: Ні, не на небо для дітовбивць, розумнику. На нормальне небо. Таке, як у фільмах.
КАТУРЯН: Хочеш знати, де ти опинишся після смерті?
МІХАЛ: Де? Тільки не скажи чогось страшного через те, що ти злий.
КАТУРЯН: Ти опинишся в маленькій кімнатці в маленькому будиночку серед маленького лісу, і тебе вічно глядітиму не я, тебе вічно глядітиме особа, яку називають Мама, і особа, яку називають Тато, і вони тебе глядітимуть так само, як гляділи завжди, от тільки тепер мене не буде поряд, щоб тебе рятувати, бо я не потраплю в те саме місце, що й ти, бо я не мордував довбаних маленьких діточок.
МІХАЛ: Ніколи в житті я не чув, щоб одна людина сказала іншій таке жорстоке, і тому я більше ніколи з тобою не розмовлятиму.
КАТУРЯН: Добре. Посидьмо в тиші, поки по нас не прийдуть вести на розстріл.
МІХАЛ: Я ніколи не чув такого жорстокого! А я тобі казав не говорити нічого жорстокого. Я казав: «Не кажи нічого жорстокого», а ти що робиш? Що ти робиш? Ти взяв і сказав жорстоке.
КАТУРЯН: Я досі так тебе любив...
Пауза.
МІХАЛ: Що значить «досі»? Це ще жорстокіше, ніж те жорстоке, що ти сказав перед цим, а те було таке жорстоке, що я ніколи такого й не чув!
КАТУРЯН: Просто посидьмо мовчки.
МІХАЛ: Я намагаюсь посидіти мовчки. А ти береш і говориш жорстоке. (Пауза.) Хіба ні? (Пауза.) Хіба ні, я сказав? О, то це і є сидіння мовчки, так? Добре.
Пауза. Міхал чухає дупу. Пауза.
МІХАЛ: А я маю до тебе ще одну претензію. Про ту дрантяну оповідочку, яку я недавно читав. Та дрантяна оповідочка називається «Письменник та письменників брат» — так вона називається, і я ще більшого дрантя не читав.
КАТУРЯН: Міхале, я тобі цієї оповідки не показував.
МІХАЛ: Знаю, що не показував. І правильно робив. Бо то дрантя.
КАТУРЯН: То ти нишпорив у моїй кімнаті, поки я був на роботі?
МІХАЛ: Ясно, що я нишпорив у твоїй кімнаті, поки ти був на роботі. А що я, по-твоєму, роблю, поки ти на роботі?
КАТУРЯН: По-моєму, мордуєш дітей.
МІХАЛ: Ге? Коли я не мордую дітей, то нишпорю у твоїй кімнаті. І знаходжу тупі казочки, наприкінці геть неправдиві. Просто тупі наприкінці. Що я вмер, а мама й тато живі. Це тупезне закінчення.