КАТУРЯН: Мені дає літературні консультації Джек Потрошило.
МІХАЛ: Чого ти не зробив щасливого закінчення, як у реальному житті?
КАТУРЯН: Бо в реальному житті не буває щасливих закінчень.
МІХАЛ: Що? Зі мною було щасливе закінчення. Ти прийшов і мене врятував, і вбив маму й тата. Це щасливе закінчення.
КАТУРЯН: А далі що було?
МІХАЛ: Ти поховав їх за криницею бажань і полив зверху вином.
КАТУРЯН: Не «полив вином», а «посипав вапном». Це ж не ресторан, щоб вино лити. А далі що було?
МІХАЛ: А далі що було? А далі ти віддав мене до школи, де я почав учитися всякого хорошого.
КАТУРЯН: А тоді що було?
МІХАЛ: А тоді що було? (Пауза.) Коли я переміг у диспуті?
КАТУРЯН: А тоді що було тижнів три тому?
МІХАЛ: А-а. А тоді я ухекав дітлахів.
КАТУРЯН: А тоді ти ухекав дітлахів. Яке ж це щасливе закінчення? А тоді тебе вловили й розстріляли, і твого брата розстріляли, який нічого лихого не зробив. Яке ж це щасливе закінчення? І, чекай, коли це ти переміг у диспуті? Ти був четвертий у довбаному диспуті!
МІХАЛ: Ми не говоримо про...
КАТУРЯН: Ти був четвертий у диспуті! «Коли я переміг у диспуті».
МІХАЛ: Ми говоримо не про те, переміг я в диспуті чи ні, ми говоримо, що мало бути щасливе закінчення! Коли я перемагаю в диспуті — це щасливе закінчення, ясно? Я мертвий і покинутий гнити, як у твоїй тупій оповідці — це ніяке не щасливе закінчення.
КАТУРЯН: Це було щасливе закінчення.
МІХАЛ (ледь не плаче): Що? Я мертвий і покинутий гнити — це щасливе закінчення?
КАТУРЯН: Що було у твоїй руці, коли ти вмер? Оповідка. Оповідка, краща за всі мої твори. Оповідку «Письменник та письменників брат» написав ти. Це я письменників брат. Тому для тебе це — щасливе закінчення.
МІХАЛ: Але ж я вмер.
КАТУРЯН: Це не про те, вмер ти чи ні. Це про те, що ти лишив по собі.
МІХАЛ: Не розумію.
КАТУРЯН: Зараз, у цю мить, мені байдуже, якщо мене вб’ють. Наплювати. Але вони не вб’ють моїх творів. Моїх творів не вб’ють. Твори — це все, що в мене є.
Пауза.
МІХАЛ: У тебе є я.
Катурян зиркає на нього, потім сумно опускає очі. Міхал зі слізьми відвертається.
МІХАЛ: Ну добре, погодимося, що ти переробиш закінчення «Письменника та письменникового брата», залишиш мене живим, а маму й тата мертвими, і щоб я переміг у диспуті. Тоді буде добре. А стару оповідку ти краще спали, щоб її ніхто не побачив і не подумав, що правильна оповідка — та, де я вмираю. Ото спали і все.
КАТУРЯН: Добре, Міхале, так і зроблю.
МІХАЛ: Чесно?
КАТУРЯН: Чесно.
МІХАЛ: Ого. Класно. Так легко тебе вмовив. У такому разі ще багато твоїх оповідок треба спалити, бо деякі з них, і я не жартую, просто гидотні.
КАТУРЯН: Чом би не спалити всі, Міхале? Бо це стільки часу треба, щоб вибрати гидотні з-поміж не гидотних.
МІХАЛ: Ні, ні, це нерозумно — спалювати всі. Ні. Тільки ті, які примушують людей іти і вбивати дітей. І це буде недовго — повибирати ті, що не примушують людей іти і вбивати дітей, бо в тебе тільки дві такі, що не примушують людей іти і вбивати дітей.
КАТУРЯН: Невже?
МІХАЛ: Так.
КАТУРЯН: І це ж які саме? Які саме з чотирьохсот написаних мною творів ти змилостивишся зберегти?
МІХАЛ: Оте про зелене поросятко, то гарне. Від нього ніхто не піде і нікого не вб’є, серйозно... і... (Пауза.) І... (Пауза.) Оце, мабуть, і все. Одне тільки «Зелене поросятко».
КАТУРЯН: І це все?
МІХАЛ: Так. Ну, якщо хотіти, щоб оповідки були безпечні. У тебе ж є такі, що хочеться тільки піти й когось покалічити, але не вбити, але, якщо хотіти, щоб було безпечно, то це тільки «Зелене поросятко». Від цієї казки хочеться піти й помалювати когось на зелене. Але вона одна.
КАТУРЯН: Усе це було б добре, якби не той факт, що три твори, які ти вибрав для дії, виявилися найжорстокішими з усіх, які ти міг вибрати. Вони були не перші-ліпші, на які ти наткнувся. Ці три найбільше підходили для твого скривленого дрібного розуму.
МІХАЛ: А що було б, якби я взяв не такі страшні? Які саме? «Основа лиця»? Зрізати комусь лице і в підвалі натягти на голову манекенові? Чи «Шекспірова кімната»? Старий Шекспір, що тримає в скрині чорну пігмейку і б’є її дрючком щоразу, як хоче написати нову п’єсу?
КАТУРЯН: Він не писав своїх п’єс.
МІХАЛ: Ти розумієш, Катурянчику, про що я. Усі твої твори мерзенні. Не можна вибрати жодного, який би не був мерзенний.
КАТУРЯН: Але чого ти вибрав саме «Маленького Ісусика»?