Катурян дивиться на Міхала. Той заснув. Катурян продовжує розповідати казку пошепки.
КАТУРЯН: ...ані зафарбувати. Коли настав ранок, дощ ущух, свині попрокидалися і побачили, що всі вони, до одної, стали яскраво-зелені. Усі стали, окрім, звісно, колишнього зеленого поросятка, котре тепер було рожеве поросятко, бо свинарі перед цим пофарбували його незмивною фарбою. «Неперефарбовувальною». (Пауза.) І коли воно глянуло на ціле море зелених свиней, що лежали навколо нього, ридаючи, мов діти, то всміхнулося, подякувало провидінню та господу, бо побачило, що воно так само трошки відрізняється від інших.
Пауза. Катурян якусь мить слухає, як спить Міхал, і ніжно гладить його по голові.
КАТУРЯН: Сподобалась казка, Міхале? (Пауза.) Ти її колись любив. Нема в ній пальчиків... і бритвочок нема. Гарна казка. (Пауза.) Краще б ти діяв за її зразком. Але ти не винен, Міхале. Ти не винен. (Пауза. Плаче.) Солодких снів, дитино. Я скоро теж буду з тобою.
Катурян бере подушку і з силою кладе її на Міхалове лице. Коли Міхал починає смикатися, Катурян сідає на його руки й на тулуб, не віднімаючи подушки. Через хвилину Міхал уже не смикається. Ще через хвилину він мертвий. Коли Катурян переконується, що це так, то приймає подушку, цілує Міхала в губи, плаче й закриває йому очі. Іде до дверей, голосно в них стукає.
КАТУРЯН: Слідчі! (Пауза.) Слідчі! Я хочу зізнатись у вбивстві шести душ. (Пауза.) Я маю одну умову. (Пауза.) Вона стосується моїх творів.
Затемнення.
Антракт.
Катурян розповідає казку, яку одразу розігрують дівчина та її Батько й Мати. Незначна зміна костюмів перетворює батьків на названих батьків, хоч їх грає одна й та сама пара.
КАТУРЯН: Жила собі колись у далекому-предалекому краю одна дівчинка, і хоч батьки виховували її взагалі не в релігійному дусі, дівчинка все одно була впевнена, що вона — друге пришестя Господа Ісуса Христа.
Дівчинка начіплює страшенно фальшиву борідку та сандалі й починає благословляти меблі, речі — усе підряд.
КАТУРЯН: Важко було це зрозуміти, де це взялося в шестирічній дитині. Вона носила накладну борідку, ходила скрізь у сандалях, усе благословляла. Її завжди можна було знайти серед убогих та бездомних, вона втішала п’яниць і наркоманів і взагалі водилася з такими людьми, яких її мама й тато вважали неналежним товариством для шестирічної дочки. Щоразу, як вони тягли її додому з сумнівних місць, вона тупала ногами й верещала, й кидалася ляльками, а коли батьки зауважували, що...
МАТИ: Ісус не тупав ногами й не кричав, і не кидався ляльками...
БАТЬКО: Ісус не тупав ногами й не кричав, і не кидався ляльками...
КАТУРЯН: Вона відповідала: «То колишній Ісус! Ясно?». Якось дівчинка знову вислизнула з дому і два жахливі дні батьки не могли знайти ні її схованки, ні навіть волосинки, доки не пролунав дзвінок од невідомого їм спантеличеного священика: «Прийдіть скоріше до церкви. Ваша дочка нас уже забембала. Спершу це було симпатично, а тепер дратує».
Світло на усміхнених обличчях хороших батьків поступово згасає.
КАТУРЯН: Батьки не подумали нічого поганого, вони просто зраділи, що дочка жива й здорова, і поспішили в центр міста її забирати, проте в поспіху влетіли в зустрічний м’ясний рефрижератор, їм повідривало голови, й вони загинули.
Світло помалу висвічує хороших батьків, з яких тече кров.
КАТУРЯН: Дівчинку повідомили про трагедію; вона зронила однісіньку сльозу і не більше, бо подумала — а що зробив би Ісус, якби його батькам повідривало голови в автокатастрофі? Держава відіслала дівчинку в густий ліс, жити у названих батьків...
Заходять злі Названий Батько й Названа Мати, беруть дівчинку за руки й тримають дуже міцно.
КАТУРЯН: ...про яких ніхто не повідомив державу, що вони жорстокі й недостойні, що вони ненавидять релігію, ненавидять Ісуса, ненавидять усіх, хто нікого не ненавидить. Звісно, вони зненавиділи й дівчинку.
Названі батьки здирають з неї борідку й викидають геть.
КАТУРЯН: Дівчинка їхню ненависть терпіла з веселим серцем і прощала їх, та це нічого не давало. Коли вона завимагала, щоб у неділю її відпускали до церкви, вони забрали в неї сандалі, змусили її йти саму босоніж по нерівній дорозі з битого скла, однак, прийшовши до церкви, вона кілька годин простояла навколішки, молячи Отця небесного, щоб простив їх, доки її не попросили вийти, бо задрипала кров’ю всю церкву. Удома її набили за спізнення, хоч їй не казали часу, коли треба було вернутися. Ще її набили за те, що в школі ділилася їжею з бідними дітьми, набили за те, що веселила некрасивих дітей, набили за те, що шукала хворих на проказу. Життя її перетворилося на нескінченні тортури, проте вона з усмішкою все терпіла й тільки ставала дужча, доки не зустріла якось одного сліпого, що старцював при дорозі...