КАТУРЯН: Як він знає, що хлопчик глухий?
Пауза.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Га?
КАТУРЯН: Як він знає, що хлопчик глухий?
ТУПОЛЬСЬКИЙ (подумавши): Він побачив слуховий апарат!
Катурян усміхається, киває. Тупольський полегшено зітхає.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Він вийняв його з сумки. Отже, дід бачить глухого хлопчика і бачить поїзд, але не біжить, щоб урятувати малого чи щось таке, як зробила б усяка нормальна людина, хоч він і доволі близько. А що ж він робить? Нічого не робить. Не робить нічого, але починає щось вичислювати, на аркуші паперу, робить якісь розрахунки на підставі, думаю, швидкості поїзда, довжини рейок та швидкості, з якою йдуть хлопчикові ніжки. Старий вираховує, в якій точці колії поїзд уріжеться бідолашному глухому хлопчикові в його нещасну спинку. Ну, хлопчик собі йде, нічого не помічає, поїзд собі гримить ближче й ближче, і хлопчик уже за тридцять кроків од підніжжя вежі, коли дід закінчує розрахунки і виявляє, що поїзд розчавить хлопчика рівно за десять кроків од вежі. За десять кроків од підніжжя вежі. Дідові все це вже стало нецікаво, він складає з розрахунків паперового літачка, запускає його з вікна й повертається до роботи, одразу забувши про бідолашного глухенького хлопчика. (Пауза.) За одинадцять кроків до підніжжя вежі глухий хлопчик стрибнув убік од рейок, щоб уловити паперового літачка. Поїзд прогримів повз нього.
Катурян усміхається.
КАТУРЯН: Доволі непогано.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: «Доволі непогано». Це краще, ніж усе твоє сміття разом узяте. «Сто один спосіб ухекати п’ятирічну дитину».
КАТУРЯН: Ні, оповідка не краща, ніж усі мої, але доволі непогана.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Вибач, я що, поновив дозвіл говорити мені всяку бридню? Моя оповідка краща, ніж усі твої.
КАТУРЯН: Так, краща. І дякую вам іще раз, що врятуєте мої не такі цінні твори в моїй кримінальній справі.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Гм.
Пауза.
КАТУРЯН: Але як ця оповідка узагальнює ваші погляди на світ? Чи ваші погляди на роботу слідчого?
ТУПОЛЬСЬКИЙ: О, ви ще не зрозуміли? (Гордо.) Старий мудрець — це я. Він цілий день сидить у своїй вежі, робить розрахунки, його мало що пов’язує з ближніми. Глухий нерозвинений хлопчик — це ближні. Він собі йде, нічого не помічає, навіть не знає, що на нього мчить здоровенний поїзд. А я знаю, що йде поїзд, і точністю моїх розрахунків, і точністю запущеного літачка у відповідну мить я врятую малого ідіота від поїзда, тобто врятую ближнього від злочинців і не почую за це ні слова вдячності. Глухий хлопчик не подякував дідові. Він собі грався з дрипаним літачком. Та це не має значення, мені не потрібні подяки. Мені головне знати, що, оскільки я гарую на слідчій роботі, той хлопчик урятується від поїзда. (Пауза.) Хіба що, як у вашому випадку, я мушу знайти машиніста, який уже переїхав бідолашного малого задрипанця, а потім повернувся й перечавив усіх його дружків.