ТУПОЛЬСЬКИЙ: Аріель?
Пауза.
АРІЕЛЬ: Я знаю, що ти винен не у всьому. Знаю, що ти не вбивав дітей. Знаю, що не хотів убивати брата, і знаю, що для вбивства батьків ти мав дуже серйозні причини — і через те мені тебе жаль. Чесно, мені тебе дуже жаль. Я ще не казав такого жодному заарештованому. Але сьогодні я зрозумів, що твої твори не подобалися мені від початку. Ясно?
Аріель бере в Тупольського Катурянові твори.
АРІЕЛЬ: Краще надінь каптура.
Катурян бере каптура, однак зупиняється.
КАТУРЯН: Ви ж мене мали вивести в сусіднє приміщення, і вже там я б його надів.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Ні, ні, ми тебе розстріляємо тут. Я жартував. Стань навколішки, а то ще мене заляпаєш.
КАТУРЯН: Але ж ви дасте мені десять секунд після того, як я надіну каптур, чи то ви теж пожартували?
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Емм...
АРІЕЛЬ: Дамо тобі десять секунд.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Дамо тобі десять секунд, жартую, жартую.
Катурян стає навколішки. Тупольський дістає пістолета, знімає із запобіжника і зводить курок. Катурян сумно дивиться на Аріеля.
КАТУРЯН: Я був хорошим письменником. (Пауза.) Це єдине, чим я хотів бути. (Пауза.) І я ним був. І я ним був.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Тут ключове слово — «був».
Пауза.
КАТУРЯН: Так. «Був» — ключове слово.
Катурян натягує каптура. Тупольський цілиться.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Десять. Дев’ять. Вісім. Сім. Шість. П’ять. Чотири...
Тупольський стріляє Катурянові в голову. Той падає на підлогу мертвий, кров повільно тече з-під каптура.
АРІЕЛЬ: Навіщо ти це зробив?
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Що навіщо я зробив?
АРІЕЛЬ: Ти сказав, що даси йому десять секунд. Це було нечемно.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Аріель, а що чемного в тому, щоб стріляти в людину, яка стоїть на колінах з мішком на голові?
АРІЕЛЬ: Усе одно.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Слухай, мені сьогодні твоє скиглення набридло. Що з тобою? Ми розкрили складну справу — правда ж? Хоч як на це дивись, а таки розкрили. Розкрили ж?
АРІЕЛЬ: Начебто.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: За це тобі в сімдесят років діти дадуть більше цукерок.
Аріель зітхає.
ТУПОЛЬСЬКИЙ: Закінчуй оформляти документи, прибери в кімнаті і спали цю його писанину. Добре? А я поговорю з батьками німої дівчинки, попереджу про поросят.
Тупольський виходить. Аріель доливає до вогню бензину, бере в руки паку Катурянових творів. Мертвий Катурян повільно зводиться на ноги, знімає каптур з пробитої кулею закривавленої голови і починає говорити.
КАТУРЯН: За сім і три чверті секунди, дані йому перед смертю, Катурян Катурян, замість молитися про брата, намагався придумати останню оповідку. Однак устиг придумати скоріше примітку до оповідки, а не оповідку. І примітка була така...
У тьмяному світлі у дверях виникає Міхал і схиляється на одвірок.
КАТУРЯН: Щасливого, здорового хлопчика на ім’я Міхал Катурян увечері тієї ночі, коли батьки мали почати його катувати сім довгих років, провідав чоловік, зроблений з пухких подушок, з великим усміхненим ротом. Той чоловік сів коло Міхала, поговорив з ним і розповів про жахливе життя, яке його чекає і закінчиться тим, що Міхалів єдиний, любий братик задушить його на холодній тюремній підлозі. І чоловік припустив, що, може, Міхалові краще буде самому накласти на себе руки й уникнути всього того жаху? І Міхал сказав...
МІХАЛ: Але якщо я так зроблю, то брат не почує, що мене катували?
КАТУРЯН: «Не почує», — сказав Подушило.
МІХАЛ: Але якщо брат не почує, як мене катували, то, можливо, не напише творів, які має написати?
КАТУРЯН: «Це правда», — сказав Подушило. А Міхал ще трохи подумав і сказав...
МІХАЛ: Хай краще буде так, як є. Мене катуватимуть, а він усе чутиме, й писатиме, і так далі, бо, думаю, мені дуже сподобаються братові твори. Думаю, вони мені дуже сподобаються.
Світло на Міхалові поволі гасне.
КАТУРЯН: Ця оповідка мала закінчитися в модних похмурих тонах, з Міхалом, який пройшов крізь усі оті муки, з Катуряном, який написав усі оті твори тільки для того, щоб їх забрав у людей, спаливши, поліцейський пес. Ця оповідка мала закінчитися так, проте її на дві секунди скоротила куля, що вибила мозок з голови письменника. І може, краще, що історія не закінчилася саме так, бо це було б не зовсім правильно. Через причини, відомі тільки йому, поліцейський пес вирішив не кидати твори в палаюче відро, а склав їх акуратно в теку Катурянової справи, теку потім запечатав і здав у архів без права відкривати наступні п’ятдесят років.