Аріель кладе твори в теку.
КАТУРЯН: Цей факт міг би зіпсувати модне похмуре закінчення, однак чомусь... чомусь... більше відповідає духові п’єси.
Аріель заливає вогонь у відрі водою. Світло дуже поволі гасне до затемнення.
Кінець
Усікновення руки в Спокані
Дійові особи:
КАРМАЙКЛ
МЕРВІН
МЕРІЛІН
ТОБІ
Сцена перша
Готельний номер, невелике американське містечко. Вікно у торцевій стіні, за ним видніється пожежна драбина. Велика обшарпана валіза з одного краю номера і вузьке ліжко з другого. На ліжку сидить Кармайкл, чоловік років сорока п’яти. Лівої кисті в нього немає, а на правій — шматочки білого пластиру прикривають татуювання на пальцях. Зразу за ліжком стоїть шафа, з якої, коли світло піднімається, долинає стук, наче хтось намагається з неї вилізти. Кармайкл якийсь час байдуже сидить, потім сягає у внутрішню кишеню пальта, дістає пістолет, зітхає, підходить до шафи й присідає перед нею. Зводить курок пістолета і відчиняє дверці. Стук припиняється. Кармайкл націлює пістолет у шафу. Звідти чуються здушені звуки протесту. Він стріляє один раз. Здушені звуки змовкають.
КАРМАЙКЛ: Я ж казав. Чи не казав?
Пауза. Кармайкл зачинає дверці шафи й сідає на те саме місце на ліжку, відкладає пістолет і знову втуплюється в простір. Виймає зі срібного портсигара сигарету, вправно підкурює її однією рукою, відкладає портсигар і ховає запальничку назад у кишеню. Піднімає телефон і набирає номер.
КАРМАЙКЛ: Привіт, мамо. Я щойно поселився в готель у якомусь Тарлінґтоні, телефон 567 902 9211, номер... сімнадцять. Тут усе добре. Ем... Надіюсь, усе добре й там. Я кілька днів не міг тобі подзвонити. Надіюсь, нічого поганого не сталось. Я трохи тривожусь, якщо чесно, тому подзвони мені одразу, як прослухаєш повідомлення. Добре? Ще раз: телефон 567 902 9211. Номер сімнадцятий. (Пауза.) Більше нема про що повідомити, чесно. (Пауза.) До побачення.
Він кладе слухавку, сидячи якийсь час курить. З-за дверей номера чути кашель, потім стук у двері. Кармайкл тихо підходить до дверей і дивиться в замкову щілину.
МЕРВІН (з/к): Я бачу тінь од ваших ніг.
Пауза.
КАРМАЙКЛ: Га?
МЕРВІН (з/к): Я бачу тінь од ваших ніг.
КАРМАЙКЛ: Бачите тінь од моїх ніг?
МЕРВІН (з/к): Тому знаю, що ви там.
КАРМАЙКЛ: Я не казав, що мене нема.
МЕРВІН (з/к): Але ви не обізвалися.
КАРМАЙКЛ: Я маю право не обзиватись, поки дивлюсь у шпарину для ключа й перевіряю, хто там.
МЕРВІН (з/к): Мабуть, маєте.
Кармайкл одчиняє двері, за ними стоїть Мервін, він у готельній уніформі, з бейджиком, усміхається.
МЕРВІН: Це я, працівник готелю, Мервін.
КАРМАЙКЛ: А, реєстратор.
МЕРВІН: Я не сказав би, що я реєстратор. Так, я працюю на ресепшені. Але не сказав би, що я реєстратор.
КАРМАЙКЛ: Я тебе запам’ятав, коли вселявся.
МЕРВІН: Он як? А чого ви мене запам’ятали? Бо я вас добре обслужив?
Кармайкл вертається в номер. Мервін заходить за ним.
КАРМАЙКЛ: Добре обслужив? Ні. Мене ще не поселяв у готель тип у самих тільки трусах. Краще про таке обслуговування не знати.
МЕРВІН: Я якраз качав прес. Там, де задня кімната.
Пауза.
КАРМАЙКЛ: Там, де задня кімната?
МЕРВІН: Угу.
КАРМАЙКЛ: Тобто — «у задній кімнаті»?
МЕРВІН: Так, я качаю там торс, бо там є килим — коли думаю, що нікого поряд нема. Через те я й був у спортивних трусах. Просто ви з’явилися несподівано.
КАРМАЙКЛ: І зараз на ресепшені нікого нема?
МЕРВІН: Тимчасово нікого нема. Так, зараз на ресепшені тимчасово нікого нема.
КАРМАЙКЛ: А якщо хтось подзвонить? Дзвонитиме й дзвонитиме.
МЕРВІН: Тут був постріл?
Пауза.
КАРМАЙКЛ: Який тут був постріл?
МЕРВІН: Такий звук, наче стріляли.
КАРМАЙКЛ: А. Ні. Я теж чув. Думаю, то був вихлоп з машини.
Пауза.
МЕРВІН: У вашому номері?
КАРМАЙКЛ: Ні. Не в моєму номері. Надворі, там, де стоять машини.
МЕРВІН: О. (Пауза.) А де ті двоє, що пішли в номер разом з вами? Чорний пацан і біла ціпа?
КАРМАЙКЛ: О, вони вже пішли.
МЕРВІН: Повз мене не проходили.
КАРМАЙКЛ: Вони злізли по пожежній драбині.
МЕРВІН: О. Чого?
КАРМАЙКЛ: Бо вони обоє просто мерзота.
Пауза.
МЕРВІН: Я не розумію, як тут щось із чимось в’яжеться.