МЕРВІН: Я розумію.
ТОБІ: Ти розумієш, але нічого не зробиш?
МЕРВІН: Я цей готель від початку не дуже любив.
МЕРІЛІН: Тобі, щось у цьому пацанові чудне.
МЕРВІН: Це в мені щось чудне? Лялю, це не я сиджу, прикутий до радіатора в кімнаті, де повно відрубаних рук і де от-от вибухне бензин, ображаючи кадра в спортивних трусах. І це в мені щось чудне? Я сказав би, що це у вас щось чудне.
ТОБІ: Мервіне...
МЕРВІН: Мервіне! Мервіне!
ТОБІ: Мервіне! Навіть якщо ти не любиш цей готель і не любиш у ньому працювати, та коли він згорить після вибуху номера, ти разом з нами і з усіма іншими, хто в готелі, згориш. Ясно?
МЕРВІН: Не говори зі мною, наче я даун.
ТОБІ: Мервіне, я не говорю з тобою, наче ти даун. Чого б це я так...
МЕРІЛІН: Він проти такого.
ТОБІ: Я проти такого. Я проти даунських балачок.
Мерілін : Ти за даунів.
ТОБІ: Я знаю, що я за даунів. Я сказав, що я проти даунських балачок.
МЕРІЛІН: Оох...
ТОБІ: Не треба. (Зітхає. До Мервіна) Я хочу сказати, Мервіне... ти ж Мервін, так? Я хочу сказати, що... ти нас не знаєш. Може, ми й заслуговуємо смерті, а може, й ні. А ми не знаємо тебе, але однозначно вважаємо, що смерті ти не заслуговуєш, ми думаємо, що ти чудовий хлопець, і тому ми вважаємо, що ти маєш підійти до свічки й погасити її — не для того, щоб урятувати життя нам, а для того, щоб урятувати життя собі, бо його однозначно треба рятувати.
МЕРВІН: І це тому ти той раз утік з моїми шістдесятьма баксами, коли я хотів нещасний грам «спіду», а я лишився стояти там на цілу годину, в снігу, наче вдрючений ідіот?
Пауза.
ТОБІ: Я поняття не маю, хто ти такий. Я поняття не маю, хто він такий, але судячи з того, що він каже — про сніг і про все, то він таки довбаний даун, тому, Мерілін, я пропоную от що робити. Ми забудемо, що він тут і будемо гасити самі.
Тобі збирається кинути руку у свічку, проте Мервін стає перед нею, пересуває каністру в безпечніше місце й починає складати перед нею різні речі, щоб не можна було влучити. Тобі люто кидає в нього руками...
ТОБІ: Ти, падло!
...а Мервін так само люто кидає тими руками назад по Тобі. Деякі випадково влучають у Мерілін.
МЕРІЛІН: Гей!
ТОБІ: Гей!
МЕРВІН: Га?!
ТОБІ: Ти цим гівном влучаєш у мою дівчину!
МЕРІЛІН: Мервіне, ти влучаєш у мене тими чортовими руками!
МЕРВІН: Я цілився в нього.
МЕРІЛІН: Ти, це ж руки від людей! Що з тобою?
МЕРВІН: Я цілився в нього.
МЕРІЛІН: Господи!
Пауза.
ТОБІ: Погаси ту довбану свічку!
МЕРВІН: Ні!
ТОБІ: Ти, довбаний прибацок! Ми всі на фік загинемо!
МЕРВІН: Може, хоч це тебе чогось навчить.
ТОБІ: Яке, на фік, навчить? Чого мене після смерті можна навчити?
МЕРВІН: Навчить не тікати від людини з її шістдесятьма баксами і не кидати її стояти в снігу, як ідіота.
ТОБІ: Ні, мене це не навчить, дурко, і я зробив би те саме ще раз, і ще раз! Навіть якщо я такого не робив у перший довбаний раз!
МЕРІЛІН: Мервіне. Мервіне, подивись на мене.
Мервін зиркає на неї.
МЕРІЛІН: Мервіне, це ти зиркнув мене, а не подивився.
Пауза. Мервін на неї дивиться.
МЕРІЛІН: Дякую. Слухай, Мервіне, я думаю, що ти симпатичний і якби ти погасив свічку, то я могла б з тобою поговорити.
МЕРВІН: Думаєш, мене можна такими штучками надурити?
МЕРІЛІН: Я не думаю, що тебе можна надурити такими штучками, я просто подумала, що ти хлопчик гарячий і мені захотілося з тобою побалакати. А свічка — це як премія. Як думаєш, я — гаряча?
МЕРВІН: Я думаю, що гаряча, і гарна, але думаю, що в тебе поганий смак до дружків. Так я тобі скажу.
МЕРІЛІН: Він мені не дружок. Просто знайомий.
МЕРВІН (до Тобі): Це так?
ТОБІ: Я буду не проти.
Пауза. Мервін підходить до каністри, непомітно слинить пальці й гасить свічку.
МЕРІЛІН: Ого, ти так кльово погасив. Як ти це робиш?
МЕРВІН: Є один фокус — колись навчився.
МЕРІЛІН: Ти спочатку слиниш пальці чи як?
МЕРВІН: Можливо.
ТОБІ: Я бачив, як він слинив пальці....
МЕРІЛІН: Тобі. У тебе є при собі шістдесят доларів?
ТОБІ: Га? А-а. (Підозріло.) Нема. А що?
МЕРІЛІН: Хоч я думаю, що все те тікання в снігу — то була якась абсолютно помилкова ідентифікація, яка не знаю як сталася, але треба дати Мервінові шістдесят баксів — просто щоб показати, що ми тут усі в однаковій ситуації. І коли однорукий в будь-яку хвилину повернеться, він нас повбиває. Що скажеш?
ТОБІ: Що я скажу? Скажу: «Я нічого цьому даунові не дам».