ТОБІ: Е-е... це можуть бути лягаві.
Тобі повільно тягне за собою Мерілін і вилазить на пожежну драбину. Мервін дивиться на Мерілін — сумно, збентежено, потім вилазить на підвіконня. Мервінова манірність уперше з нього злітає. Кармайкл залишається зосереджений.
МЕРВІН: Ти йдеш?!
МЕРІЛІН: Так, іду.
МЕРВІН: З ним?
МЕРІЛІН: Так, з ним.
МЕРВІН: Але... о. Я думав, що почав тобі подобатися.
МЕРІЛІН: Мервіне, я все більше й більше тебе боюся.
Тобі помагає Мерілін перелізти на пожежну драбину.
МЕРВІН: Але ж... я врятував тобі життя.
ТОБІ: Ти врятував життя й мені, але я не хочу тобі віддаватися.
Мерілін махає Мервінові на прощання рукою, беззвучно каже: «Удачі», і разом з Тобі спускається по драбині. Мервін сумно обертається до Кармайкла.
МЕРВІН: От манда!
КАРМАЙКЛ: Повтори, що ти сказав про мою матір.
МЕРВІН: Га? Слухайте, я більше не буду хоробрий, коли тут нема дівчат, добре? Я про вашу матір нічого не казав. Я сказав, що вона любить дивитися на дерева, і вона таки любить дивитися на дерева, правда ж? Чи нема на них кульок. Правда ж? Ми це встановили. У цьому нема нічого поганого. І я не казав, що ви сам собі відрубали руку. Бо тоді б виходило, що ви ідіот. «Відрубай собі руку й шукай її двадцять сім років». Ну це ж ідіотизм. Хто вам її відрубав, кажете? Селюки?
КАРМАЙКЛ: Так, селюки.
МЕРВІН: Чорні селюки чи білі селюки?
КАРМАЙКЛ: Чорних селюків не буває.
МЕРВІН: Не буває? О. Це несправедливо. А чим вони рубали? Сокирою чи чим?
КАРМАЙКЛ: Ні. Поїздом.
МЕРВІН: Поїздом? Використали поїзд?
КАРМАЙКЛ: Так, вони використали поїзд!
МЕРВІН: Це звучить неправдоподібно.
Пауза.
КАРМАЙКЛ: Що?
МЕРВІН: Ви кажете, що вони пішли, взяли поїзд і...
КАРМАЙКЛ: Вони не пішли і взяли поїзд. Вони не пішли брати поїзд. Вони притисли мою руку до рейок і поїзд її переїхав. А потім помахали моєю рукою мені на прощання. Звіддалека.
МЕРВІН: О-о...
КАРМАЙКЛ: Чого я взагалі з тобою балакаю? Зараз сюди привалить купа лягавих.
Кармайкл відкладає пістолет і починає збирати у валізу розкидані руки.
МЕРВІН: Чекайте — вони держать вашу руку, під’їжджає поїзд, поїзд відрізає вам руку...
КАРМАЙКЛ (зітхає): Поїзд відрізає мені руку, вони піднімають мою руку...
МЕРВІН: Після того, як поїзд проїхав...
КАРМАЙКЛ: Після того, як поїзд проїхав. Це ж очевидно. І помахали мені моєю власною рукою. Звіддалека.
МЕРВІН: І вашу руку не розтовкло?
КАРМАЙКЛ: Мою руку не розтовкло. Мою руку дуже акуратно відрізало. Я не змарнував би двадцять сім років життя на пошуки руки, якби її розтовкло.
МЕРВІН: А передпліччя вам не розтовкло?
КАРМАЙКЛ: Чи розтовкло мені передпліччя? Подивися на моє передпліччя.
МЕРВІН: Я дивлюсь на ваше передпліччя.
КАРМАЙКЛ: Воно розчавлене?
МЕРВІН: Ні, не схоже на розчавлене.
КАРМАЙКЛ: Дякую.
МЕРВІН: А з чого були поїздові колеса? З лез до бритви?
Кармайкл перестає збирати руки й дивиться на нього.
МЕРВІН: А рейки? Рейки-бритви?
Кармайкл бере свій пістолет, цілить Мервінові в голову і зводить курок. Мервін навіть не кліпає. Йому байдуже. Тільки носа чухає. Кармайкл дивиться на Мервіна довгим-предовгим поглядом, потім розслабляється.
КАРМАЙКЛ: Мервіне, ти що, дуже хочеш умерти?
МЕРВІН: Га?
КАРМАЙКЛ: Ти що, дуже хочеш умерти?
МЕРВІН: Я не хочу вмерти. (Пауза. До себе.) Чи хочу? (Пауза.) Ні, я не хочу вмерти. Я в цьому зовсім не зацікавлений.
Кармайкл опускає пістолет.
КАРМАЙКЛ: Ти не маєш нікого, кому було б не все одно, якби тебе не стало?
МЕРВІН: Колись мав. Тепер уже не маю.
КАРМАЙКЛ: О. Вона вмерла?
Пауза.
МЕРВІН: Якось приходжу ввечері, а вона лежить у глибині клітки.
КАРМАЙКЛ: У глибині чого?
МЕРВІН: У глибині клітки. Я покликав доглядача, щоб він хоч щось зробив, але всім було однаково. Мабуть, життя не має ніякої цінності в мавпятнику.
КАРМАЙКЛ: Слухай, я більше нічого не питатиму на цю мавпячу тему. Я зараз хочу зібрати свої лахи і змитися звідси к чортовій матері, але ця дрипана мавпяча лажа — я нічого не хочу про це чути. Я дуже втомився, і я не хочу бути черствим, але не треба мені зараз цього дрипаного мавпячого гівна! Добре?!
МЕРВІН: Добре. Ви самі спитали. Але добре.