ПАТО: Завжди дорога.
МОРІН: Погано.
ПАТО: А що можна вдіяти?
МОРІН: Лишитися?
Пауза.
ПАТО: Я питаю себе — якби в Лінані була добра робота, чи лишився б я в Лінані? Тут ніколи не буде доброї роботи, але я питаю гіпотетично. Чи навіть якби була погана робота. Будь-яка робота. І коли я гарую в Лондоні, під дощем, як худоба, а молоді пацани ріжуться в карти й бухають до ригачки, і падають спати на всцяні матраци, і робити більше ні́чого, крім витріщатися на годинник... Коли я там, я, звісно, хочу сюди. Хто не хотів би? Та коли я тут, я... Я не хочу бути там, ну його. Але й тут я не хочу бути.
МОРІН: А чого, Пато?
ПАТО: Я не можу точно сказати, чого. (Пауза.) Звісно, тут гарно, це й дурному видно. Гори, скрізь зелено, люди розмовляють. Але коли всі про всіх усе знають... Хтозна. (Пауза.) Тут чиюсь корову вдариш, і хазяїн двадцять років на тебе ображатиметься.
МОРІН: Це правда.
ПАТО: Отож. В Англії всім байдуже, живий ти чи вмер. І, дивно, але загалом це непогано. Часом це просто... а, я не знаю.
Пауза.
МОРІН: Пато, як думаєш, ти коли-небудь десь осядеш? Може, як оженишся.
ПАТО (зі смішком): «Як оженюся...»
МОРІН: Урешті-решт обов’язково оженишся. Хіба ти не хочеш?
ПАТО: Не скажу, що дуже цим заморочуюся.
МОРІН: Аякже, у тебе скрізь коханок штабелями, можна не заморочуватися.
ПАТО: Нема в мене жінок штабелями.
МОРІН: Ну, одна-дві точно є.
ПАТО: Одна-дві, може, і є. З одною оце якраз балакаю.
МОРІН: Що, зі мною? От базікало.
ПАТО: Це правда. (Пауза.) Звісно, я не...
Пауза.
МОРІН: Що «не»?
Пауза. Пато знизує плечима й сумно хитає головою. По радіо починається пісня — «The Spinning Wheel», співає Делія Мерфі[7].
МОРІН: Мати любить цю пісню. Це Делія Мерфі.
ПАТО: Аж мороз по спині від цієї пісні.
МОРІН: Справді мороз по спині.
ПАТО: Це в неї голос так проймає. Мене ця пісня завжди лякала, як я ще був молодий. Співає, наче вовкулака. (Пауза.) Там бабуся наприкінці вмирає, чи просто засинає?
МОРІН: Думаю, просто засинає.
ПАТО: Ага...
Пауза.
МОРІН: А двоє йдуть полями, узявшись за руки.
ПАТО: Ага.
МОРІН: У місячному сяйві.
ПАТО (киває): Тепер таких пісень уже не пишуть. Слава Богу.
Морін сміється.
ПАТО: А хороший був вечір, скажи, Морін?
МОРІН: Хороший.
ПАТО: Ми добре їх провели?
МОРІН: Добре провели, добре.
ПАТО: Усі ридали.
МОРІН: Еге ж.
ПАТО: Га?
МОРІН: Еге ж.
ПАТО: Це точно. Це точно.
Пауза.
МОРІН: То хто була та американка, яку твої руки обмацували?
ПАТО (сміючись): Ой, перестань, яке «руки обмацували». Я її ледь торкнувся.
МОРІН: Хо-хо!
ПАТО: Здається, троюрідна кузина мого дядька. Долорес якось там. Гілі чи Гулі. Гілі. Теж у Бостоні живе.
МОРІН: Це ж незаконно, якщо вона твоя родичка.
ПАТО: Яке незаконно, вона ж не моя троюрідна кузина, що тут незаконного? Не можна торкатися цицьок троюрідної кузини, чи що?
МОРІН: Не можна!
ПАТО: Нічого про це не знаю. Мушу порадитися з адвокатом. А то наступного разу мене заарештують. Хоча в мене є аргумент на захист. У неї крихти були на блузці, я їх змітав.
МОРІН: Комусь іншому розказуй про крихти, Пато Дулі!
ПАТО: Це правда! (Чуттєва пауза. Нервово.) Отак це було...
Пато поволі простягає руку й делікатно змітає уявні крихти, потім поступово починає пестити перса Морін. Вона в цей час гладить його руку, потім помалу встає, сідає йому на коліна й гладить його по голові, поки він її мацає.
МОРІН: Вона красивіша за мене.
ПАТО: Ти красива.
МОРІН: Вона красивіша.
ПАТО: Ти мені подобаєшся.
МОРІН: У тебе сині очі.
ПАТО: Та сині.
МОРІН: Залишайся в мене на ніч.
ПАТО: Морін, ну, я не знаю.
МОРІН: Лишайся. До ранку.
Пауза.
ПАТО: А мати спить?
МОРІН: Мені все одно, спить вона чи не спить. (Пауза.) Нижче руку.
Пато легенько опускає руку нижче.
МОРІН: Ще нижче... Нижче...
Його рука опускається до промежини. Вона закидає голову назад. Пісня по радіо закінчується.
Затемнення.
Картина четверта
Ранок. Чорна сукня Морін лежить на столі. З коридору входить Меґ, несучи нічний горщик з сечею. Вона виливає його вміст у раковину, потім виносить горщик назад у коридор і за мить повертається, витираючи руки краєм нічної сорочки. Вона помічає чорну сукню й піднімає її зі зневагою.