МЕҐ: Сорок фунтів за це куце плаття? Куце та й годі. Ще й валяється тут.
Вона кидає сукню в дальній куток, повертається на кухню і вмикає чайник, при цьому голосно говорить, щоб розбудити Морін.
МЕҐ: Я вранці повинна поснідати, і не має значення, коли ти вночі припленталася додому у своєму платті. (Тихо.) Таки дурнувате плаття. (Голосно.) Ти б уже йшла до кінця — ходила взагалі без плаття. Щоб усі тебе помітили! (Тихо.) Хропе, аж перекидається. Стара людина мусить сама собі робити «Комплен», не кажу вже про вівсянку. Я сама вівсянки не варитиму, так тобі й кажу. Я боюся. Ти мене кашу варити не примусиш. Е ні. Я каші не варитиму, і не надійся.
Пато входить з коридору, заправляє сорочку в штани.
ПАТО: Доброго ранку, пані.
Меґ перелякалась, дивиться на Пато приголомшено.
МЕҐ: Доброго ранку.
ПАТО: Вівсянки хочете?
МЕҐ: Хочу.
ПАТО: Я можу вам зварити, якщо хочете.
МЕҐ: Ага.
ПАТО: А ви поки відпочиньте.
Меґ сідає в крісло-гойдалку й не зводить очей з Пато, поки той варить їй вівсянку.
ПАТО: Я тисячу разів варив братові вівсянку перед школою, тому я вмію. (Пауза.) Ви вчора не змогли приїхати на проводи американців?
МЕҐ: Ні.
ПАТО: Морін казала, що через хвору ногу.
МЕҐ (усе ще шокована): Ага, через хвору ногу. (Пауза.) А де Морін?
ПАТО: Вона ще трошки полежить. (Пауза.) Скажу чесно, я... Я хотів змитися до того, як ви прокинетесь, але Морін сказала: «Ми ж дорослі люди. Що тут такого?». Ми то дорослі, але... Не знаю. Мені все одно якось незручно. Ви мене розумієте? Не знаю. (Пауза.) Наші янкі якраз, мабуть, приземляються у своєму Бостоні. Якщо на те Божа воля. (Пауза.) Ми добре їх провели. Ох і провели. (Пауза.) Усі ридали. (Пауза.) Ви ще й «Комплену» хотіли?
МЕҐ: Хотіла.
Пато розколочує «Комплен» і подає їй.
ПАТО: Ви так любите «Комплен».
МЕҐ: Не люблю.
ПАТО: Не любите?
МЕҐ: Вона мене примушує його пити, хоч я й не люблю.
ПАТО: «Комплен» дуже корисний, особливо для старих.
МЕҐ: Мабуть, і мені корисний.
ПАТО: Корисний. Це зі смаком курки?
МЕҐ: Не знаю, з яким смаком.
ПАТО (вивчає упаковку): Так, смак курки. Це найкращий смак.
Пато повертається до вівсянки.
МЕҐ (тихо): Ти робиш з грудками — який може бути смак? І без ложки.
Пато подає Меґ вівсянку й сідає за стіл.
ПАТО: Готово. (Пауза.) Пані, а що у вас з рукою? Така червона.
МЕҐ: З рукою?
ПАТО: Це у вас був опік, так?
МЕҐ: Це був опік.
ПАТО: У вашому віці з опіками треба обережно.
МЕҐ: Обережно? Ага.
Морін входить з коридору, одягнена тільки в ліфчик і в нижню спідницю, підходить до Пато.
МОРІН: Що «треба обережно»? Ми були обережні, правда, Пато?
Морін сідає Пато на коліна.
ПАТО (збентежений): Ну, Морін...
МОРІН: Достатньо обережні, бо навіщо нам діти? У цій хаті й без них є кого няньчити.
Морін довго й міцно його цілує. Меґ дивиться з огидою.
ПАТО: Ну, Морін...
МОРІН: Пато, я така тобі вдячна за чудову ніч. Її варто було чекати стільки років. Ох і варто.
ПАТО (збентежений): Добре.
МЕҐ: Ми якраз говорили про мою обпечену руку перед тим, як ти ввірвалася без одягу!
МОРІН: Та йди ти зі своєю обпеченою рукою. (До Пато.) Пато, ти повинен вкласти в мене ту свою штуку ще раз, поки не поїхав надовго. Я саме в смак увійшла.
ПАТО: Морін...
Морін цілує його й іде на кухню, не зводячи очей з Меґ.
МОРІН: Потужний цей смак. О-ох.
Пато встає та збентежено ходить по кімнаті.
ПАТО: Я, мабуть, уже піду. Мені ще треба збиратися й усе таке...
МЕҐ (показує на Морін): Це вона обпекла мені руку! Я не мовчатиму! Хай усі знають! Притисла до розжареної плити! Вилила на неї повну сковороду гарячого смальцю! А лікареві сказала, що то я сама!
Пауза.
МОРІН (оторопіло): Пато, може, ти хоч чаю вип’єш перед тим, як іти?
Пауза.
ПАТО: Хіба що швиденько.
Морін розливає чай. Меґ дивиться то на Морін то на Пато.
МЕҐ: Ти чув, що я сказала?!
МОРІН: Думаєш, Пато слухає бурмотіння дурної старої курки?
МЕҐ: Дурної старої? Га? (Піднімає ліву руку.) А це хіба не доказ?