— Так, пане, — сказала Маргарита, силкуючись звільнити руку.
— Добре, — сказав беарнець, увесь час пильно дивлячись на двері кабінету, — але першим доказом, що союз наш щирий, мусить бути повна довіра, і тому я розкажу вам зараз, пані, найсекретніші подробиці свого плану, як переможно подолати всі ці ворожі заходи.
— Пане... — промурмотіла Маргарита, і собі мимоволі звертаючи очі на кабінет, тим часом як беарнець, бачачи, що хитрощі його мали успіх, усміхався в бороду.
— От що я хочу робити, — провадив він, удаючи, ніби не-помічає збентеження молодої жінки, — я хочу...
— Пане, — скрикнула Маргарита, квапливо встаючи та хапаючи короля за руку, — дайте мені дихнути; хвилювання... духота... я задихаюсь.
Справді, Маргарита була бліда і тремтіла так, ніби от-от упаде на килим.
Генріх підійшов до вікна, що було далі від кабінету, і відчинив його. Вікно виходило на річку.
Маргарита пішла за ним.
— Мовчіть, мовчіть, сір, пожалійте себе, — прошепотіла вона.
— Ну, пані, — сказав беарнець, усміхаючись звичайною своєю усмішкою, — чи не казали ви мені, що ми самі?
— Так, пане; та хіба ж ви не чули, що через capбакан[9], закладений у плафоні або в мурі, усе можна чути?
— Добре, пані, добре, — сказав жваво й тихенько беарнець. — Ви не кохаєте мене, правда, але ви чесна жінка.
— Що хочете ви сказати, пане?
— Я хочу сказати, що коли б ви здатні були зрадити мене, ви дали б мені говорити далі, бо я сам зраджував себе. Ви зупинили мене. Я знаю тепер, що тут хтось є, що ви невірна дружина, але вірна союзниця, а в цей час, — додав беарнець, усміхаючись, — мені більше потрібна, признаюся, вірність у політиці, ніж у коханні...
— Сір... — промурмотіла Маргарита сконфужено.
— Добре, добре, ми поговоримо про все це потім, — сказав Генріх, — коли краще познайомимося одно з одним.
Потім, піднявши голос, він заговорив знову:
— Ну, вам стало легше, пані?
— Так, сір, так, — промурмотіла Маргарита.
— Коли так, — мовив беарнець, — я не хочу надокучати вам більше. Свідчу вам мою пошану і почуття моєї приязні; не відмовте прийняти їх так, як я подаю вам, — щирим серцем. Лягайте і надобраніч.
Маргарита підвела на мужа очі, що сяяли вдячністю, і теж подала йому руку.
— Згода, — мовила вона.
— Союз політичний, щирий і вірний? — спитав Генріх.
— Щирий і вірний, — відповіла королева.
Беарнець пішов до дверей, і Маргарита, мов заворожена його поглядом, пішла за ним. І коли портьєра впала між ними й опочивальнею, Генріх з жвавістю, сказав їй тихо:
— Дякую, Маргарита, дякую! Ви справжня принцеса французька. Я йду від вас спокійний. Я не маю вашого кохання, але маю вашу приязнь. Я покладаюсь на вас, як і ви можете покластися на мене. До побачення, пані.
І Генріх поцілував руку своїй дружині, ніжно стиснувши її; потім пішов легким кроком до своїх покоїв, тихо говорячи сам собі в коридорі:
— Який там чорт у неї? Чи король, чи герцог д’Анжу, чи герцог д’Алансон, чи герцог де Гіз, чи брат, чи коханець, а чи те й друге разом? Сказати правду, мені майже прикро, що я випросив побачення у баронеси; та коли вже я дав їй слово і коли Даріола дожидає... хай буде так; боюся, що вона втратить трохи від того, що я прийшов до неї через опочивальню моєї дружини, бо — чорт візьми! — Марго ця, як зве її мій шурин Карл IX, справді чудове створіння.
І ходою, в якій почувалось легке вагання, Генріх Наварський пішов по сходах, що вели до приміщення пані де Сов.
Маргарита дивилася вслід йому, поки він зник, а потім вернулась в опочивальню. Вона побачила герцога в дверях кабінету: поява його викликала в неї майже муки сумління.
Герцог теж був серйозний, і насуплені його брови свідчили про тяжку заклопотаність.
— Маргарита нейтральна сьогодні, — сказав він. — Через вісім днів Маргарита буде ворожа.
— А, ви слухали? — сказала Маргарита.
— Що ж би ви хотіли, щоб я робив у цьому кабінеті?
— І ви вважаєте, що я поводилася не так, як би мала поводитись королева Наварська?
— Ні, але не так, як би мала поводитись коханка герцога де Гіза.
— Пане, — відповіла королева, — мужа мого я можу не кохати, але ніхто не має права вимагати від мене, щоб я зраджувала його. Скажіть щиро, чи зрадили б ви секрети дружини вашої принцеси де Порсіан?
— Ну, ну, пані, — сказав герцог, похитавши головою, — хай так. Я бачу, що ви не кохаєте вже мене так, як в ті часи, коли переказували мені заміри короля проти мене та моїх близьких.
9