— Ну, а я, — сказав Коконна, — не знаю чому, а почуваю себе в надзвичайно радісному настрої. Вигляд правда, у мене трохи неохайний, — говорив він, оглядаючи своє дорожнє вбрання. — Що ж, це вигляд вершника. До того ж, я мав наказ не гаяти часу. Мене приймуть, як дорогого гостя, бо я виконав наказ слово в слово.
І молоді люди пішли далі, схвильовані кожен своїми почуттями.
Біля Лувра була сильна сторожа; усі варти, здавалось, були подвоєні. Наших мандрівників спочатку це збило з пантелику. Але Коконна, який помітив, що ім’я герцога де Гіза було ніби талісманом у парижан, підійшов до варти і, посилаючись на це всесильне ім’я, спитав, чи не міг би він, за його допомогою, дістатися до Лувра.
Ім’я це, здавалось, справило сильне враження і на солдата; проте, він спитав у Коконна, чи знає він пароль.
Коконна примушений був признатись, що не знає.
— Коли так, то йдіть геть, пане дворянин, — сказав солдат.
В ту хвилину чоловік, який розмовляв з вартовим офіцером і почув, що Коконна добивається пропуску до Лувра, припинив розмову і підійшов до нього.
— Що хочете ви від монсі де Гуїс?
— Хочу говорити з ним, — відповів, усміхаючись, Коконна.
— Не мошна, герцог бути в король.
— Але ж я маю писаний наказ з’явитись у Париж.
— А, ви маєте писаний наказ?
— Так, я прибув дуже здалека.
— А, ви прибув дуже здалека?
— Я прибув із П’ємонта.
— Добре, добре! То інша річ. І вас звати?
— Граф Аннібал де Коконна.
— Добре, добре! Давайте лист, монсі Аннібал, давайте.
— От, їй-богу, чемний чоловік, — сказав сам собі де Ла Моль, — чи не знайду і я собі такого, щоб завів мене до короля Наварського?
— Але ж давайте лист, — казав німецький дворянин, простягаючи руку до Коконна, що стояв вагаючись.
— Чорт візьми! — відповів п’ємонтець, недовірливий, як півіталієць. — Я не знаю, чи повинен я... я не маю честі знати вас, пане...
— Я Пем, я служит пан герцог де Гуїс.
— Пем, — буркнув Коконна, — я не знаю цього ім’я.
— Це пан де Бем, пане дворянин, — сказав вартовий. — Вас збиває вимова, тільки й усього. Віддайте листа панові, я ручуся.
— А, пан де Бем! — скрикнув Коконна. — Атож, я знаю вас!.. Як же і з найбільшою приємністю. Ось мій лист. Простіть мені вагання. Але доводиться вагатись, коли хочеш бути вірним.
— Добре, добре, — сказав де Бем, — не треба вибачення.
— Будь ласка, пане, — сказав Ла Моль, підходячи й собі, — коли ви такий ладний до послуг, то чи не згодилися б ви взяти й мого листа, як ви зробили з листом мого товариша?
— Як вас звати?
— Граф Лерак де Ла Моль.
— Граф Лерак де Ла Моль?
— Так.
— Я не снай.
— Дуже просто, що ви не знаєте мене, пане: я іноземець і, як і граф де Коконна, прибув сьогодні увечері дуже здалека.
— А звідки ви прибув?
— З Прованса.
— З айн лист?
— Так, з листом.
— До пан де Гуїс?
— Ні, до його величності короля Наварського.
— Я не служит у король Наварський, монсі, — відповів де Бем, ставши зразу холодним, — я не можу брати ваш лист.
І Бем, повернувшись до Ла Моля спиною, пішов у Лувр, давши Коконна знак іти за ним.
Ла Моль лишився сам.
В ту саму хвилину з луврських воріт, паралельних з тими, в які увійшли Бем та Коконна, виїхав гурток вершників, чоловіка сто.
— А, а! — сказав вартовий товаришеві. — Це де Муї з своїми гугенотами; вони аж сяють від радості. Король дав обіцянку покарати смертю вбивцю адмірала, а що це той самий, хто згубив і батька де Муї, то син уб’є двох зайців відразу.
— Вибачте, — сказав Ла Моль, звертаючись до солдата, — чи не могли б ви сказати: цей офіцер не пан де Муї?
— Так, пане дворянин.
— А ті, що поїхали з ним...
— То були ті нечестивці... я вже сказав це.
— Дякую, — сказав Ла Моль, не показуючи, що помітив презирство в словах вартового. — Це я й хотів знати.
І підійшовши швидше до ватажка вершників, сказав: — Пане, я довідався, що ви пан де Муї.
— Так, пане, — чемно відповів офіцер.
— Ім’я ваше, добре відоме серед протестантів, дало мені сміливість звернутися до вас, пане, з проханням про послугу.
— Яку, пане?.. Але, перш за все, з ким маю честь говорити?
— З графом Лераком де Ла Молем.
Молоді люди привіталися.
— Я слухаю вас, пане, — сказав де Муї.
— Пане, я прибув з є з листом від пана д’Оріака, правителя Прованса. Лист цей адресований до короля Наварського і містить в собі дуже важливі і негайні повідомлення... Як мені передати йому цього листа? Як мені увійти до Лувра?