— Ага, — сказав Ла Моль, тасуючи карти, — то ви відбуваєте варту?
— Атож, пане граф; я сержант у міській міліції.
По цих словах Ла Гюр’єр, скориставшись з того, що Ла Моль був зайнятий здаванням карт, відійшов, приклавши палець до губ і тим даючи знак Коконна, щоб він мовчав.
Ця пересторога, певне, призвела до того, що Коконна програв удруге так само швидко, як і вперше.
— Ну, — сказав Ла Моль, — от вам і ваші шість екю! Хочете відігратись на майбутнє ваше багатство?
— Охоче, охоче, — сказав Коконна.
— Але перш ніж почати дальшу гру, чи не сказали б ви, яке побачення мали ви з паном де Гізом?
Коконна звернув погляд до кухні і побачив, що великі очі Ла Гюр’єра дивляться на нього з тим самим попередженням.
— Так, — сказав він, — та ще не час на це. До того ж, побалакаймо трохи про вас, пане де Ла Моль.
— Гадаю, краще нам говорити про гру, дорогий пане де Коконна, бо, якщо не помиляюсь, я зараз знову виграю у вас шість екю.
— Чорт візьми, ваша правда і... Мені завжди казали, що гугенотам щастить у грі. Я й сам хотів би зробитись гугенотом, чорт мене забери!
Очі в Ла Гюр’єра заблищали, як дві жарини, але Коконна, захоплений грою, не помітив того.
— Зробіться, граф, зробіться, — сказав Ла Моль, — і хоч шлях, що привів вас до цієї думки, дуже дивовижний, проте наші приймуть вас якнайкраще.
Коконна почухав за вухом.
— Коли б я був певен, що вам щастить від цього, — сказав він, — запевняю вас... і взагалі, я не так уже держуся тієї меси, а що й король не більше...
— А до того ж... це така прекрасна віра, — сказав Ла Моль, — така проста, така чиста!
— І до того ж... вона в моді, — сказав Коконна, — і ще — вона приносить щастя в грі, бо ж, чорт мене забери, усі тузи у вас; я ж слідкую весь час за картами: ви граєте чесно, без шахрайства... певне, це од віри...
— Ви мені винні ще шість екю, — сказав спокійно Ла Моль.
— Ах, як ви спокушаєте мене! — сказав Коконна, — і якщо я цієї ночі лишусь незадоволений з пана де Гіза...
— То що?
— А те, що завтра я попрошу вас відрекомендувати мене королю Наварському, і не турбуйтесь, коли вже я стану гугенотом, то буду гугенотом більше, ніж Лютер, Кальвін, Меланхтон і всі реформатори в світі.
— Тихо! — сказав Ла Моль. — Ви посварите нас з вашим хазяїном.
— О, це правда! — сказав Коконна, звернувши очі до кухні. — Але він нас не слухає, він надто зайнятий в цей момент.
— Що він робить? — спитав Ла Моль, який з свого місця не міг бачити хазяїна.
— Він балакає з... Це він, чорт мене забери!
— Хто він?
— Отой самий нічний птах, з яким він розмовляв, коли ми приїхали, чоловік у жовтій куртці та коричневому плащі. Чорт візьми! та й гаряча розмова! Гей, метр Ла Гюр’єр, скажіть, ви часом не про політику розмовляєте?
Але на цей раз відповіддю Ла Гюр’єра був такий енергійний і владний рух, що Коконна, не зважаючи на всю свою любов до розмальованого картону, підвівся і підійшов до хазяїна.
— Що там у вас? — спитав Ла Моль.
— Ви питаєте вина, пане дворянин? — сказав Ла Гюр’єр, хапаючи швидко Коконна за руку. — Зараз принесуть. Грегуар! Вина панам!
Потім прошепотів йому на вухо:
— Мовчіть, мовчіть, якщо вам дороге життя, і відпровадьте товариша.
Ла Гюр’єр був такий блідий, чоловік у жовтому такий похмурий, що Коконна ніби аж затремтів і сказав, повернувшись до Ла Моля:
— Дорогий пане де Ла Моль, прошу вибачити. Ось ті п’ятдесят екю, що я програв, не встигши й оком змигнути. Сьогодні мені не щастить, і я боюся зовсім програтись.
— Добре, пане, добре, — сказав Ла Моль, — як хочете. Та й я не від того, щоб полежати з хвилину. Метр Ла Гюр’єр!..
— Пане граф?
— Якщо прийдуть за мною від короля Наварського, розбудіть мене. Я ляжу вдягнутий і швидко буду готовий.
— Так само і я, — сказав Коконна, — а щоб його світлості не чекати мене й хвилини, я зроблю собі зараз знак. Метр Ла Гюр’єр, дайте мені ножиці та аркуш білого паперу.
— Грегуар! — гукнув Ла Гюр’єр. — Білого паперу написати лист, ножиці зробити конверт!
— Ну, тут коїться щось зовсім надзвичайне, — мовив сам собі п’ємонтець.
— Надобраніч, пане Коконна! — сказав Ла Моль. — А ви, хазяїне, будьте ласкаві, покажіть, як мені пройти до моєї кімнати. На все добре, друже!
І Ла Моль, слідом за Ла Гюр’єром, зник на сходах, що повертали вгору. Тоді загадковий чоловік теж ухопив Коконна за руку і, тягнучи його за собою, сказав квапливо:
— Пане, ви тут сто разів трохи не проговорились про таємницю, від якої залежить доля королівства. Бог дав, що вам встигли вчасно заткнути рота. Ще слово, і я вбив би вас із аркебузи. Тепер ми, на щастя, самі, слухайте.