— Але хто ви, що говорите зо мною тоном командира? — спитав Коконна.
— Ви чули про сіра де Морвеля?
— Убивцю адмірала?
— І капітана де Муї.
— Чув.
— Сір де Морвель — я.
— О, о! — мовив Коконна.
— Слухайте ж мене.
— Чорт візьми! Адже я слухаю.
— Цс! — пустив сір де Морвель, підносячи пальця до губ.
Коконна завмер, дослухаючись.
Чути було, як хазяїн зачиняв двері у якійсь кімнаті, потім у коридорі, засунув їх на засув і швидко вернувся до розмовників.
Він подав одного стільця Коконна, другого Морвелю, а третього взяв собі і сказав:
— Скрізь позамикано добре, пане де Морвель, можете говорити.
На церкві Сен-Жермен л’Оксерруа пробило одинадцять годин. Морвель лічив один по одному удари, що, тремтячи, сумно лунали в темряві ночі, і, коли останній завмер вдалині, звернувся до Коконна, збентеженого усіма цими застережними заходами:
— Пане, ви добрий католик?
— Гадаю, — відповів Коконна.
— Пане, — вів Морвель, — ви віддані королю?
— Серцем і душею. Ви ображаєте мене, пане, звертаючись з таким питанням.
— Не будемо сперечатись; треба одно — щоб ви йшли за нами.
— Куди?
— Це вас не стосується. Ідіть, куди поведуть. Йдеться про ваше щастя і, може, про ваше життя.
— Попереджаю вас, пане, що опівночі у мене є діло в Луврі.
— Туди ми й ідемо.
— Мене чекає пан де Гіз.
— Нас теж.
— Але я маю особливий пароль, — сказав Коконна, трохи ображений, що доведеться поділити честь своєї аудієнції з сіром де Морвелем та метром Ла Гюр’єром.
— Ми теж.
— Але я маю спеціальний знак.
Морвель усміхнувся, витяг з куртки жменю хрестів з білої матерії, один дав Ла Гюр’єру, один Коконна і один лишив собі. Ла Гюр’єр почепив свій знак на шолом, Морвель — на капелюх.
— От як! — сказав вражений Коконна. — Значить, побачення, пароль, знак призначені всім?
— Так, пане; тобто усім добрим католикам.
— То, значить, в Луврі буде свято, королівський бенкет, чи що? — скрикнув Коконна. — І на свято не хочуть допустити цих собак-гугенотів?.. Добре! чудово! якнайкраще! Досить уже вони там величалися.
— Так, у Луврі буде свято, — сказав Морвель, — королівський бенкет, і гугеноти будуть на ньому дорогими гостями... Більше, вони будуть героями свята, вони заплатять за бенкет, і якщо ви згодитесь бути з нами, ми почнемо з того, що підемо запросити їх головного проводиря, їх Гедеона[30], як вони кажуть.
— Пана адмірала? — скрикнув Коконна.
— Так, старого Гаспара, в якого я не влучив, як останній дурень, хоч стріляв з королівської аркебузи.
— От чому, пане дворянин, я чистив собі шолом, гострив шпагу та ножі, — сказав скрипливим голосом Ла Гюр’єр, озброєний як на війну.
Почувши це, Коконна здригнувся і зблід, бо почав уже розуміти.
— Як, то насправді, — скрикнув він, — це свято, цей бенкет... це... зараз...
— Довго ж треба вам догадуватись, пане, — сказав Морвель, — видно, вам не так, як нам, остогидло нахабство цих єретиків.
— І ви взялися піти до адмірала та...
Морвель усміхнувся і, підвівши Коконна до вікна, сказав:
— Подивіться, — бачите там на майдані, в кінці вулиці, за церквою, гурток шикується в тіні?
— Так.
— У людей в тому гуртку на капелюхах білі хрести, як у метра Ла Гюр’єра, у вас і у мене.
— Ну?
— Ну, то відділ швейцарців з малих кантонів під командою Такено; ви знаєте, що вони заодно з королем.
— О, о! — скрикнув Коконна.
— Тепер, бачите відділ вершників, що проїздить набережною? Пізнаєте їх вождя?
— Як можу я пізнати його? — сказав, весь тремтячи, Коконна. — Я тільки сьогодні увечері приїхав до Парижа!
— Ну, це той, з ким у вас побачення в Луврі опівночі. Бачите, він їде туди, щоб почекати вас.
— Герцог де Гіз?
— Він самий. З ним колишній купецький голова Марсель і теперішній Шорон. Ці двоє піднімуть усе своє міщанство; а ось, гляньте, капітан кварталу увійшов у вулицю; дивіться, що він буде робити.
— Він стукає в кожні двері. Але що там на тих дверях, куди він стукає?
— Білий хрест, молодий чоловіче, такий, як у нас на капелюхах. Колись полишали богові клопіт відзначати вибраних своїх, тепер ми стали освіченіші і звільняємо його від цієї роботи.
— Але кожен будинок, куди він постукав, відчиняється, і з кожного виходять озброєні городяни.
— Він постукає і до нас, і ми теж вийдемо.
— І всі ці люди, — сказав Коконна, — підіймаються, щоб убити одного старого гугенота! Чорт візьми! Це ганьба! Це діло горлорізів, а не солдатів!
30