— Молодий чоловіче, — сказав Морвель, — якщо старі вам не до вподоби, можете вибирати собі молодих. Вистачить на всякий смак. Якщо гордуєте кинджалом, можете користуватись шпагою, бо гугеноти не з таких, що дають перерізати собі горло, не боронячись, і всі — і старі і молоді — стоять за життя, ви це знаєте добре.
— То, значить, їх повбивають усіх? — скрикнув Коконна.
— Усіх.
— З наказу короля?
— З наказу короля і пана де Гіза.
— Коли?
— Як ударить дзвін на Сен-Жермен л’Оксерруа.
— Ага, от чому той люб’язний німець, що служить у пана де Гіза... як бо його звати?
— Пан де Бем?
— Саме так. Так от чому пан де Бем звелів мені прибігти, як тільки ударять на сполох?
— Ви бачили де Бема?
— Бачив і говорив з ним.
— Де саме?
— В Луврі. Він завів мене туди, сказав пароль і...
— Дивіться.
— Чорт візьми! Це він сам.
— Хочете поговорити з ним?
— Не від того.
Морвель тихенько відчинив вікно. Справді, Бем проходив повз нього, а з ним чоловіка з двадцять.
— Гіз і Лотарінгія! — сказав Морвель.
Бем повернувся і, здогадавшись, що до нього мають справу, підійшов.
— А, це ви, пане де Морвель?
— Так, я; чого ви шукаєте?
— Готель „À la Belle-Étoile“, щоб попередити монсі Гогонна.
— Я тут, пане де Бем! — сказав молодий чоловік.
— А, добре, добре! Ви готоф?
— Так. Що треба робити?
— Що скаже монсір де Морфель. То бути добрий католик.
— Чуєте? — сказав Морвель.
— Так, — відповів Коконна. — А ви куди йдете, пане де Бем?
— Я?.. — сказав де Бем, сміючись.
— Так, ви?
— Я йду сказати один слов адміралу.
— Скажіть йому два, коли треба, — сказав Морвель, — і на цей раз якщо він встане від першого, то не встане від другого.
— Будьте певні, монсір де Морфель, будьте певні, та навчіть добре той молодий чоловік.
— Так, так, не бійтеся, Коконна — добрі гончі, а добрі собаки полюють з самої природи.
— Прощайте.
— Ідіть.
— А ви?
— Починайте полювання, ми прийдемо на здобич.
Бем пішов, і Морвель зачинив вікно.
— Чуєте, молодий чоловіче? — сказав Морвель. — Якщо у вас є особистий ворог, то хоч би він і не був гугенот, запишіть його в список, і він піде з іншими разом.
Вражений усім, що бачив і чув, Коконна дивився то на хазяїна, що прибирав грізні пози, то на Морвеля, що спокійно витягав список з кишені.
— Щодо мене, — сказав він, — ось мій список: триста чоловік. Хай кожний добрий католик зробить цієї ночі десяту частину роботи, яку я зроблю, і завтра не буде жодного гугенота в королівстві.
— Цс! — сказав Ла Гюр’єр.
— Що таке? — промовили разом Коконна і Морвель.
З башти Сен-Жермен л’Оксерруа пролунав перший удар дзвона на сполох.
— Гасло! — скрикнув Морвель. — Почали раніше?.. Мені казали, що тільки опівночі... То й краще! Коли справа йде про славу бога і короля, кращий той годинник, що поспішає, ніж той, що спізнюється.
Справді, з церкви Сен-Жермен л’Оксерруа чути було похмуре гудіння дзвону. Незабаром пролунав перший постріл, і майже зараз по тому світло від багатьох факелів осяяло, як блискавка, вулицю Арбр-Сек.
Коконна провів по лобу вогкою від поту рукою.
— Почалось, — скрикнув Морвель, — ходім!
— Одну хвилину, одну хвилину! — сказав хазяїн. — Перш ніж іти в похід, забезпечимо тил, як кажуть на війні. Я не хочу, щоб зарізали мою жінку і дітей, поки мене не буде вдома: тут є гугенот.
— Пан де Ла Моль? — сказав Коконна, аж підскочивши на місці.
— Так! Нечестивець сам ускочив вовкові в пащу.
— Як! — сказав Коконна. — Ви нападете на свого гостя?
— На нього я точив рапіру.
— О! о! — сказав п’ємонтець, насуплюючи брови.
— Я ніколи не вбивав нікого, крім своїх кролів, качок та курей, — перехопив шановний хазяїн готелю, — я не знаю навіть до пуття, як узятися за діло, щоб убити людину. Ну, я повчуся на цьому. І якщо зроблю щось не доладу, там принаймні не буде нікого, хто глузував би з мене.
— Чорт візьми, це не просте діло! — сперечався Коконна. — Пан де Ла Моль — мій товариш, пан де Ла Моль вечеряв зо мною, пан де Ла Моль грав зо мною...
— Так, але пан де Ла Моль єретик, — сказав Морвель, — пан де Ла Моль — засуджений на смерть; і якщо ми його не вб’ємо, то інші вб’ють.
— Не кажучи вже про те, — мовив хазяїн, — що він виграв у вас п’ятдесят екю.
— То правда, — сказав Коконна, — але чесно, я певен.
— Чесно чи ні, а вам доведеться колись заплатити; а коли я його вб’ю, ви поквитаєтесь.