— Ну, ну, не гайтеся, панове, — крикнув Морвель, — застрельте з аркебузи, убийте шпагою, молотом, таганом, чим хочете, тільки кінчайте, коли хочете прийти вчасно, як ми обіцяли, на допомогу панові де Гізу проти адмірала.
Коконна зітхнув.
— Біжу туди, — крикнув Ла Гюр’єр, — почекайте мене.
— Чорт візьми! — скрикнув Коконна. — Він мучитиме бідного хлопчину, може ще й пограбує. Піти собі та докінчити його, коли треба буде, і не дати вкрасти грошей.
З цією щасливою думкою Коконна й собі кинувся вгору по сходах за метром Ла Гюр’єром і незабаром наздогнав його, бо той дедалі уповільнював ходу, певне, під впливом своїх міркувань.
Коли він, а за ним Коконна, підійшли до дверей, на вулиці пролунало кілька пострілів. В ту саму хвилину почулося, що Ла Моль скочив з ліжка, і підлога рипнула у нього під ногами.
— От, чорт! — пробурчав Ла Гюр’єр, трохи стурбований. — Він, здається, прокинувся!
— І мені теж здається, — сказав Коконна.
— І він оборонятиметься?
— Він здатний і на таке. Скажіть, метр Ла Гюр’єр, чи не потіха буде, коли він вас уб’є?
— Хм, хм, — пустив хазяїн.
Але, почуваючи в руках добру аркебузу, підбадьорився і дужим ударом ноги вибив двері.
Він побачив Ла Моля, що стояв позад ліжка, без капелюха, але зовсім одягнутий, з шпагою в зубах і з пістолетами в руках.
— О! о! — вимовив Коконна, роздимаючи ніздрі, як справжній дикий звір, що почув запах крові. — Справа стає цікавою, метр Ла Гюр’єр. Ну, ну, вперед!
— А схоже, що мене хочуть убити! — скрикнув Ла Моль, блискаючи очима. — І це ти, нещасний?
Метр Ла Гюр’єр відповів на слова його тим, що підняв аркебузу і націливсь у молодого чоловіка. Та Ла Моль помітив це і, коли пролунав постріл, упав на коліна, і пуля пролетіла над головою в нього.
— До мене! — крикнув Ла Моль. — До мене, пане Коконна!.
— До мене, пане Морвель, до мене! — гукнув Ла Гюр’єр.
— Слово честі, пане де Ла Моль, — сказав Коконна, — усе, що можу я зробити, це не втручатись. Здається, цієї ночі б’ють, в ім’я короля, гугенотів. Бороніться самі як можете.
— Ах, зрадники! Ах, убивці! Так от як! Ну, добре ж!
І Ла Моль, націлившись, спустив курок одного з пістолетів. Ла Гюр’єр, що не зводив з нього очей, встиг відскочити вбік; але Коконна, не сподіваючись на таку швидку відповідь, лишився на місці, і куля черкнула його по плечу.
— Чорт візьми! — крикнув він, заскреготавши зубами. — То ти так! Побачимо, хто кого, коли ти сам так хочеш!
І, вихопивши рапіру, кинувся на Ла Моля.
Коли б він був сам, Ла Моль, звичайно, чекав би його; але позаду Коконна був метр Ла Гюр’єр, що знову набивав свою аркебузу, і, крім нього, Морвель, який, поспішаючи на допомогу хазяїнові готелю, біг по сходах, плигаючи через кілька приступок. Ла Моль кинувся до вбиральні і замкнув за собою двері.
— Ах ти шельма! — крикнув розлючений Коконна, стукаючи в двері ручкою рапіри. — Чекай, чекай! Я проткну тебе шпагою стільки разів, скільки екю ти виграв у мене сьогодні! Я йшов, щоб не дати тебе мучити! Я йшов, щоб не дати тебе обікрасти! А ти віддячив мені кулею в плече! Чекай, чекай!
Тим часом прибіг метр Ла Гюр’єр і одним ударом аркебузи розбив двері на друзки.
Коконна вскочив туди, але трохи не ткнувся носом у стіну: в кімнаті не було нікого, і вікно стояло навстіж.
— Він вискочив у вікно, — сказав хазяїн, — але ми на четвертому поверсі, і він убився.
— Або врятувався по даху сусіднього будинку, — сказав Коконна, вискакуючи на підвіконня й збираючись і собі пуститись тією самою слизькою і крутою дорогою.
Але Морвель і Ла Гюр’єр кинулись на нього і втягли назад у кімнату.
— Ви здуріли! — кричали обидва в один голос. — Ви ж уб’єтесь!
— От іще! — сказав Коконна. — Я горець і звик бігати по льодовиках. До того ж, коли хто образить мене, я подерусь за ним на небо або полізу в пекло, хоч би якою дорогою пішов він туди. Пустіть мене!
— Ну, — сказав Морвель, — він або вбився, або тепер уже далеко. Ходіть з нами; якщо цей і втік від вас, то ви знайдете тисячу інших замість нього.
— Ваша правда, — сказав Коконна. — Смерть гугенотам! Мені треба помсти, і чим швидше, тим краще.
І всі троє помчали сходами вниз, як лавина.
— До адмірала! — гукнув Морвель.
— До адмірала! — кричав за ним Ла Гюр’єр.
— Хай і до адмірала, коли вам так хочеться! — сказав і собі Коконна.
І всі троє, вискочивши з готелю „À la Belle-Étoile“, де зосталися Грегуар та інші слуги, побігли до будинку адмірала на вулиці Бетізі; напрямок показувало їм блискуче полум’я та гуркіт стрілянини.