— Ви звідки йдете?
— З Лувра і, мушу сказати, нас там не дуже гостинно вітали.
— Хто?
— Герцог д’Алансон. Хіба він не причетний до справи?
— Монсеньйор герцог д’Алансон не причетний ні до чого, крім того, що торкається його особисто; запропонуйте йому розправитися з двома його старшими братами, як з гугенотами, він так і зробить: аби тільки він не був скомпрометований у справі. Але чи не пішли б і ви з цими бравими хлопцями, метр Ла Гюр’єр?
— А куди вони йдуть?
— На вулицю Монторгейль; там мешкає гугенотський пастор з моїх знайомих; має жінку і шестеро дітей. Єретики ці плодяться неймовірно. Цікава буде штука.
— А ви самі куди?
— О, у мене справа особиста!
— Чуєте, не ходіть без мене, — промовив голос, від якого Морвель здригнувся, — ви знаєте добрі місця, і я хочу туди.
— А, це наш п’ємонтець! — сказав Морвель.
— Це пан де Коконна, — сказав Ла Гюр’єр. — Я так і гадав, що ви йдете за мною слідом.
— Який там чорт! Не так ви драпонули; а до того ж я трохи збочив з прямої дороги, щоб укинути в річку якогось шаленого хлопчака, що кричав: „геть папістів, хай живе адмірал!“. На нещастя, той дурило, здається, вміє плавати. Якщо топити цих проклятущих єретиків, то треба кидати їх у воду як кошенят, поки ще сліпі.
— Ага! Ви кажете, йдете з Лувра? Ваш гугенот заховався там? — спитав Морвель.
— Атож!
— Я пустив у нього кулю з пістолета, коли він підіймав шпагу в дворі адмірала, та не влучив; не знаю, як воно сталося.
— О, я не схибив, — сказав Коконна, — я вдарив його шпагою в спину так, що лезо було на п’ять дюймів у крові. До того ж, я бачив, як він упав в обійми Маргарити, — прегарна жінка, чорт візьми! Проте, скажу по правді, не погано було б знати напевне, що він мертвий. Хлопчина, здається, має злопам’ятну вдачу і не простить мені довіку. Але куди ви, кажете, йдете?
— Ви хочете зо мною?
— Я хочу не стояти на місці, чорт візьми! Я вбив поки що тільки двох чи трьох, а коли я простигаю, у мене болить плече. Вперед! Вперед!
— Капітан! — сказав Морвель командирові загону. — Дайте мені трьох чоловік, а з рештою йдіть добувати вашого попа.
Три швейцарці відокремились і пішли з Морвелем. Проте, обидва загони йшли поруч аж до вулиці Тіршапп; тут легка кіннота та швейцарці повернули на вулицю Тоннельрі, а Морвель, Коконна і Ла Гюр’єр з своїми трьома швейцарцями пішли вулицею Ферронрі, звернули на вулицю Трусе-Ваш і зайшли у вулицю Сент-Авуа.
— Куди, к чорту, ви нас ведете? — сказав Коконна, якому почало надокучати це довге й безрезультатне ходіння.
— Я веду вас у славну і разом з тим корисну експедицію. Після адмірала, Теліньї та гугенотських принців я не міг би запропонувати вам кращого. Отже, майте терпіння. Справа наша на вулиці Шом, і ми будемо там через хвилину.
— Скажіть, — спитав Коконна, — вулиця Шом не коло Тампля?
— Так. А що?
— Та на ній живе давній кредитор нашої фамілії Ламбер Меркандон; батько доручив мені віддати йому сто ноблів, і я маю їх при собі в кишені.
— Ну, — сказав Морвель, — от вам добра нагода поквитатися з ним.
— Як саме?
— Сьогодні кінчають усі давні рахунки. Ваш Меркандон гугенот?
— Ага, — пустив Коконна, — розумію; мабуть, гугенот.
— Цс! Ми прийшли.
— Що це за величезний особняк з павільйоном на вулицю?
— Палац де Гіза.
— Справді, — сказав Коконна, — я повинен був прийти сюди, бо з’явивсь у Париж під протекцію великого Генріха Але, чорт візьми, в цьому кварталі зовсім спокійно, що найбільше — чути стрілянину; можна подумати, що ти десь у провінції; усі сплять, чорти б мене взяли!
Справді, будинок де Гіза стояв, здається, такий же спокійний, як і в звичайний час. Усі вікна були зачинені, і світло блищало тільки зза ґратчастої віконниці головного вікна павільйону, що звернув на себе увагу Коконна, коли той входив у вулицю.
Морвель зупинився трохи далі від особняка де Гіза, на розі вулиць Пті-Шантьє і Катр-Фіс.
— Тут приміщення того, кого ми шукаємо, — сказав він.
— Цебто того, що ви шукаєте, — сказав Ла Гюр’єр. Раз ви йдете зо мною, значить ми його шукаємо.
— Як, цей дім, що, здається, спить спокійним сном...
— Цей самий. Ви, Ла Гюр’єр, скористуєтесь вашим чесним обличчям, що його небо послало вам помилково, і постукаєтесь у будинок. Віддайте свою аркебузу панові де Коконна — я бачу, він уже цілу годину не зводить з неї очей. Якщо вас впустять, ви скажете, що хочете говорити з сеньйором де Муї.
— Ага! — скрикнув Коконна. — Розумію: ви теж, здається, маєте кредитора в Тампльському кварталі.