— Правильно, — сказав Морвель. — Ви увійдете, прикинувшись гугенотом, повідомите де Муї про все, що діється; він відважний, він зійде вниз...
— А коли зійде? — спитав Ла Гюр’єр.
— А коли зійде, я запропоную йому поміряти свою шпагу з моєю.
— Присягаюсь душею, це відважний дворянин, — сказав Коконна, — а я думаю те саме зробити з Ламбером Меркандоном; якщо ж ви надто старий, то з кимсь із синів його або з племінників.
Ла Гюр’єр, не сперечаючись, почав стукатись у двері; на стук його, що голосно залунав у нічній тиші, в будинку Гіза повідчинялися двері і висунулась кілька голів; тоді можна було побачити, що з будинку тихо, як буває тихо в фортеці, — саме тому, що там повно солдатів.
Голови майже зараз поховались, здогадавшись, певне, в чому річ.
— То ваш пан де Муї живе там? — сказав Коконна, показуючи на дім, куди Ла Гюр’єр не перестав стукати.
— Ні, це дім його коханки.
— Чорт візьми! Яку ви робите йому ласку, даючи нагоду битися перед очима його коханої! А ми будемо суддями бою. Проте я хотів ба й сам битись. Плече у мене аж горить.
— А ваше обличчя? — спитав Морвель. — Його теж досить понівечили.
Коконна видав звук, схожий на рикання.
— Чорт візьми! — сказав він. — Сподіваюсь, що він мертвий, а то я мусив би вернутися до Лувра і докінчити його!
Ла Гюр’єр не переставав стукати.
Незабаром вікно на першому поверсі відчинилось, і на балконі з’явився якийсь чоловік у нічному шлику, в кальсонах і без зброї.
— Хто там? — гукнув чоловік.
Морвель зробив знак своїм швейцарцям, і вони стали вряд за рогом будинку, а Коконна наче прилип до стіни.
— А, пан де Муї, — сказав хазяїн заїзду облесливим своїм голосом, — це ви?
— Так, я; що далі?
— Це справді він, — прошепотів Морвель, тремтячи від радості.
— Ех, пане, — вів своє Ла Гюр’єр, — чи ж ви не знаєте, що діється? Ріжуть пана адмірала, вбивають братів наших по вірі. Швидше йдіть на поміч.
— Ах! — скрикнув де Муї. — Я так і догадувався, що цю ніч щось затівається. Я не можу покинути моїх відважних товаришів, іду, друже, іду; почекайте.
І, не зачинивши вікна, з якого почулися налякані жіночі крики та ніжні благання, пан де Муї розшукав своє вбрання, плащ та зброю.
— Він сходить, сходить! — бурмотів Морвель, блідий від радості. — Увага! — шепнув він на вухо швейцарцям.
Потім, вихопивши аркебузу у Коконна і подмухавши на ґніт, щоб упевнитись, що він добре горить, звернувся до хазяїна готелю, який вернувся до гурту:
— На, Ла Гюр’єр, візьми аркебузу.
— Чорт візьми! — скрикнув Коконна. — А от і місяць вийшов з хмари, щоб бути свідком цієї прекрасної зустрічі. Я багато дав би, щоб Ламбер Меркандон був тут і став за секунданта у пана де Муї.
— Чекайте, чекайте! — сказав Морвель. — Пан де Муї один вартий десятьох, і нас шестеро, може, не дадуть Йому ради. Ану, ви, — додав Морвель, подаючи знак швейцарцям підкрастися до дверей, щоб ударити де Муї, коли той вийде.
— О, о, — сказав Коконна, дивлячись на всі ці підготовчі заходи, — діло буде, здається, зовсім не так, як я думав.
Тим часом почувся стук засува: де Муї відмикав двері.
Швейцарці вийшли з своєї схованки і стали коло дверей.
Морвель та Гюр’єр підійшли і собі навшпиньки, і тільки Коконна, в якому ще лишилися рештки благородства, стояв на своєму місці; раптом молода жінка, про яку ніхто не думав, з’явилася на балконі і, побачивши швейцарців, Морвеля та Ла Гюр’єра, крикнула зляканим голосом.
Де Муї, що наполовину вже відчинив двері, зупинився.
— Назад, назад, — кричала молода жінка, — я бачу виблискування шпаг, я бачу світло ґноту в аркебузі. Це засідка.
— А! — відповів грізним покликом молодий чоловік. — Побачимо, в чому справа.
І він знову зачинив двері, позасував засуви і піднявся вгору.
Побачивши, що де Муї не вийде, Морвель змінив план нападу. Швейцарці розташувались по той бік вулиці, а Ла Гюр’єр з аркебузою став напоготові, дожидаючи, що ворог з’явиться у вікні. Він дожидався недовго. Де Муї вийшов, виставивши вперед два пістолети такої поважної довжини, що Ла Гюр’єр, який уже було націлився в нього, розміркував, що кулі гугенота мають пролетіти до вулиці відстань не більшу, ніж його куля до балкону. Отже, сказав він собі, я можу вбити цього дворянина, але й цей дворянин може в ту саму хвилину вбити мене.
Зважаючи на те, що метр Ла Гюр’єр, кінець-кінцем, був з фаху шинкар і солдатом став через збіг обставин, міркування це примусило його відступити і шукати собі захисту на розі вулиці Брак, досить далеко, щоб знайти звідти, особливо уночі, певну лінію, якою повинна летіти його куля, спрямована в де Муї.