Де Муї скинув оком навколо і виступив уперед, ставши боком, як людина, що готується до дуелі; але, бачачи, що нема нікого, сказав:
— Ну, пане вістун, ви, здається, забули свою аркебузу у мене під дверима. Ось я, чого вам треба?
— Ага, — сказав собі Коконна, — от, справді, бравий хлопець.
— Ну! — продовжував де Муї. — Хто б ви не були, вороги чи друзі, хіба ви не бачите, що я вас чекаю?
Ла Гюр’єр мовчав. Морвель не відповідав нічого, і троє швейцарців стояли так само тихо.
Коконна почекав з хвилину; потім, бачачи, що ніхто не підтримує розмови, яку почав Ла Гюр’єр, а тепер продовжує де Муї, зійшов із свого місця, вийшов на середину вулиці і, знявши капелюх, сказав:
— Пане, ми тут зовсім не для вбивства, як ви можете думати, а для дуелі... Я прийшов з одним вашим ворогом, який хотів би вступити в бій з вами, щоб чемно покінчити давню суперечку. Гей, чорт візьми! Та вийдіть же вперед, пане Морвель, не показуйте спини: пан згоден.
— Морвель! — крикнув де Муї. — Морвель, убивця мого батька! Морвель, королівський убивця! О, богом присягаюсь, згоден!
І, націлившись у Морвеля, що почав стукати в будинок Гіза, щоб здобути собі підмогу, пробив йому кулею капелюх.
На постріл і крики Морвеля з будинку вийшли гвардійці, що проводжали графиню де Невер додому, а з ними троє чи четверо дворян із своїми пажами, і підійшли до будинку, де жила коханка молодого де Муї.
Другий постріл з пістолета, спрямований всередину цього гуртка, убив солдата, що стояв найближче до Морвеля; після цього де Муї, зоставшись без зброї, або, принаймні, з такою зброєю, яка була йому ні до чого, бо пістолети були не набиті, а шпага не могла дістати до противників, заховався за стінкою балкона.
Тим часом в сусідніх будинках почали відчинятися вікна і, залежно від того, якої вдачі були мешканці, — мирної чи войовничої, — знову зачинялись або наїжувались мушкетами[31] та аркебузами.
— До мене, відважний Меркандон! — крикнув де Муї, роблячи знак якомусь старому чоловікові, що саме в ту хвилину відчинив вікно в будинку напроти готелю Гіза і силкувався збагнути, що тут коїться..
— Ви кличете мене, сір де Муї? — крикнув старий. — То це на вас нападають?
— На мене, на вас, на всіх протестантів, а ось вам і доказ.
Справді, в ту хвилину де Муї побачив, що Ла Гюр’єр навів на нього аркебузу. Пролунав постріл, але молодий чоловік встиг нахилитись, і куля розбила шибку у нього над головою.
— Меркандон! — скрикнув Коконна, що аж тремтів, радіючи від усього цього галасу і забувши про свого кредитора, про якого нагадав йому де Муї, назвавши його ім’я, — Меркандон на вулиці Шом, це ж саме він. Ага, він тут живе, — добре; ми порахуємося кожен із своїм.
І в той час, як люди, що вибігли з будинку Гіза, виламували двері дому, де був де Муї, а Морвель з факелом в руці намагався підпалити його; в той час, як двері були вже розбиті і почався страшний бій з одним чоловіком, що за кожним ударом рапіри клав ворога, Коконна почав вибивати каменюкою двері у Меркандона, який, не звертаючи уваги на його одиночні силкування, стріляв через вікно з аркебузи.
Тоді увесь цей безлюдний і тихий квартал освітився, як серед ясного дня, сповнився людьми, як мурашник, бо з будинку де Монморансі вибігло шестеро чи восьмеро дворян-гугенотів з слугами та друзями, завзято встряли в бійку і, підтримані стріляниною з вікон, почали гнати людей Морвеля і всіх, що прийшли йому на підмогу; кінчилося тим, що їх загнали назад у будинок.
Коконна, що не скінчив ще вибивати двері у Меркандона, хоч і старався скільки сили, теж був захоплений цим швидким відступом. Ставши спиною до стіни і вихопивши шпагу, він почав тоді не тільки боронитись, а й сам нападати з страшними вигуками, що перекривали весь цей гамір. Він бив направо і наліво, і по друзях і по ворогах, так, що навкруги нього утворився широкий порожній простір. Рапіра його пробивала груди, гаряча кров обливала руки й обличчя, і він, викотивши очі, роздуваючи ніздрі, зціпивши зуби, пробивався крок за кроком до обложеного дому.
Де Муї, витримавши страшний бій на сходах і в вестибюлі, вийшов, як справжній герой, з охопленого полум’ям дому. Протягом усієї цієї колотнечі він не переставав кричати: „Сюди, Морвель! Де ти, Морвель?“ — і ганити його найобразливішими словами. Він з’явився, нарешті, на вулиці з кинджалом у зубах, підтримуючи однією рукою свою коханку, що була напіводягнута і майже непритомна. Шпага його, сяючи в обертовому русі, якого він їй надавав, окреслювала то білі, то червоні круги, залежно від того, чи місяць серебрив її лезо, а чи факел осявав закривавлену сталь. Морвель утік. Ла Гюр’єр, якого де Муї відігнав аж до Коконна і якого цей останній, не впізнавши, зустрів вістрям своєї шпаги, благав про помилування і в однієї і в другої сторони. В цю хвилину Меркандон помітив його і по білій пов’язці вгадав у ньому вбивцю.
31