Пролунав постріл. Ла Гюр’єр скрикнув, розкинув руки, випустив аркебузу і, намагаючись дійти до стіни, щоб на щось спертись, упав ниць на землю.
Де Муї скористувався моментом, кинувся у вулицю Параді і зник.
Опір гугенотів був такий завзятий, що люди з будинку Гіза вернулися назад і замкнули двері, боячись, щоб гугеноти не обложили і не захопили його.
Сп’янілий від крові та ґвалту, Коконна, дійшовши до такого збудження, коли сміливість у людини, особливо ж у жителя півдня, перетворюється в безумство, нічого не чув і не бачив. Він помітив тільки, що в ушах у нього вже не стільки шуму, що руки й обличчя трохи просохли, і, опустивши шпагу, побачив перед собою якогось чоловіка, що лежав, уткнувшись обличчям у криваву калюжу, а навкруги себе — охоплені вогнем будинки.
Це був тільки короткий відпочинок, бо коли він підійшов до того чоловіка, впізнавши в ньому Ла Гюр’єра, двері, які він марно силкувався розбити каменюкою, відчинилися, і старий Меркандон з сином та двома племінниками вискочив на п’ємонтця, що ледве віддихувався.
— Ось він! Ось він! — крикнули вони в один голос.
Коконна був посередині вулиці і, боячись, щоб четверо напасників не оточили його, плигнув назад з легкістю серни, за якими він так часто ганявся в горах, і став, притулившись спиною до стіни будинку Гіза. Захистившись таким способом від несподіваного нападу, він став напоготові і почав глузувати.
— Ага, батьку Меркандон! — сказав він. — Ви не пізнаєте мене?
— Ах, ти ж негідник! — скрикнув старий гугенот. — Навпаки, я добре тебе пізнаю; і ти нападаєш на мене, на мене, друга і компаньйона твого батька?
— Та ще й кредитора, — так?
— Так, кредитора його, ти сам кажеш.
— Ну, от, — відповів Коконна, — я прийшов покінчити рахунки.
— Схопімо його, зв’яжімо, — сказав старий своїм молодим товаришам, і на заклик його вони кинулись до стіни.
— Хвилинку, хвилинку, — сказав, сміючись, Коконна. — Щоб арештовувати людей, треба мати наказ про арешт, а ви забули спитатись у прево.
І при цій мові він, направивши свою шпагу на того з молодих людей, що був ближче до нього, першим ударом відсік йому кисть руки. Бідолаха завив і відступив.
— Один! — сказав Коконна.
В ту хвилину вікно, під яким Коконна знайшов собі притулок, скрипнуло і відчинилось. Коконна, боячись нападу з цього боку, відплигнув далеко від нього, але замість ворога побачив якусь жінку, замість смертоносної зброї, з якою він наготувався битись, — до ніг йому впав букет.
— Он як! Жінка! — сказав він.
Привітав даму шпагою і нахилився підняти букет.
— Стережіться, відважний католику, стережіться, — крикнула дама.
Коконна підвівся, але не так швидко, і кинджал другого племінника встиг пробити йому плащ та поранити плече.
Дама крикнула пронизливим голосом.
Коконна рухом подякував і заспокоїв її, а потім кинувся на другого племінника; той відбив його, але при другому нападі нога молодого чоловіка посковзнулася в крові. Коконна кинувся на нього з прудкістю леопарда і простромив груди шпагою.
— Добре, добре, відважний рицарю! — крикнула дама з готелю Гіза. — Добре, я пришлю вам підмогу.
— Не варт турбуватися вам про це, пані! — сказав Коконна. — Дивіться краще до кінця, якщо справа цікавить вас, і ви зараз побачите, як граф Аннібал де Коконна розправляється з гугенотами.
В цю хвилину син старого Меркандона мало не в упор вистрелив у Коконна з пістолета; той упав на коліно.
Дама у вікні крикнула, але Коконна вже був на ногах; він став на коліно тільки для того, щоб урятуватися від кулі, і куля ударилася в стіну футів за два від прекрасної глядачки.
Майже в ту саму хвилину почувся лютий крик з вікна Меркандонового приміщення, і якась стара жінка, пізнавши в Коконна католика по хресту та пов’язці, кинула на нього горщик з квітами, влучивши йому в ногу вище коліна.
— От добре! — сказав Коконна. — Одна кидає квіти, друга — горщики. Якщо й далі так буде, почнуть розвалювати будинки.
— Дякую, мамо, дякую! — крикнув молодий хлопець.
— Кидай, жінко, кидай! — сказав старий Меркандон. — Не попади тільки в нас!
— Чекайте, пане де Коконна, чекайте, — сказала молода дама з будинку Гіза, — я зараз звелю стріляти з вікон.