Выбрать главу

— Здрастуйте, Анріо, — грубо сказав молодий король. — А ви, Ла Шастр, вийдіть.

Капітан вийшов.

З хвилину панувало похмуре мовчання.

Генріх збентежено оглядівся навкруги і побачив, що він з королем сам.

Раптом Карл IX устав.

— Ну, що ж, — сказав він, швидким рухом відкидаючи назад своє біляве волосся і в той же час нахмурюючи лоб, — вам приємно, що ви зо мною, так, Анріо?

— Звичайно, сір, — відповів король Наварський, — я завжди щасливий, коли буваю з вашою величністю.

— Приємніше, ніж бути там, га? — перехопив Карл IX, більше стежачи за своєю думкою, ніж відповідаючи на комплімент Генріха.

— Я не розумію, сір, — сказав Генріх.

— Подивіться і зрозумієте.

Швидким рухом Карл IX підійшов чи, краще сказати, підскочив до вікна і, тягнучи за собою зятя, який відчував чимраз більший страх, показав йому жахливі тіні вбивць, які на палубі човна різали або топили в річці жертви, що їх підводили до них щохвилини.

— Але ж, бога ради, — скрикнув увесь блідий Генріх, — що коїться цієї ночі?

— Цієї ночі, пане, — сказав Карл IX, — мене звільняють від гугенотів. Ви бачите там, над готелем Бурбонів, дим і полум’я? — Це дим і полум’я від будинку адмірала. Ви бачите труп, що його добрі католики тягнуть на подертому сіннику? Це труп адміралового зятя, труп вашого друга Теліньї.

— О! Що значить усе це? — скрикнув король Наварський, даремне шукаючи у себе при боці ручки кинджала і тремтячи від ганьби та гніву, бо почував, що з нього глузують і разом загрожують йому.

— Це значить, — скажено крикнув Карл IX, страшно бліднучи, — це значить, що я не хочу гугенотів навколо себе, чуєте ви, Генріх? Я король? Я володар?

— Але, ваша величність...

— Моя величність б’є і ріже зараз все не католицьке; я так бажаю. Ви католик? — крикнув Карл, гнів якого зростав невпинно, як страшний приплив на морі.

— Сір, — сказав Генріх, — пригадайте ваші власні слова: „Що мені до віри того, хто добре служить!“

— Ха-ха-ха! — скрикнув Карл з диким реготом. — Пригадати власні мої слова, Генріх! Verba volant[33], як каже сестра моя Марго. А всі ці, подивіться, — додав він, показуючи на місто, — всі ці не добре служили мені? Не були відважні в бою, мудрі в нараді, завжди віддані? Усі були корисні піддані, — але вони гугеноти, а я хочу тільки католиків.

Генріх не відповів.

— Ну, зрозумійте ж мене, Анріо!

— Я зрозумів, сір.

— Отже?

— Отже, сір, я не бачу, чому король Наварський мусить зробити те, чого не зробили стільки дворян і людей простих. Бо коли всі ці бідолахи вмерли, то вмерли вони тому, що їм запропонували те, що ваша величність пропонуєте мені, і вони зреклись, як зрікаюсь я.

Карл ухопив молодого чоловіка за руку і, вп’явшись в нього поглядом, що, поволі розпаляючись, став з тьмяного дико сяючим, сказав:

— А, ти думаєш, я брав на себе труд пропонувати месу тим, кого там убивають?

— Сір, — сказав Генріх, звільняючи руку, — ви вмрете в вірі батьків ваших?

— Так, богом присягаюсь! А ти?

— І я теж, сір, — відповів Генріх.

Карл люто заричав і тремтячою рукою вхопив аркебузу, що лежала на столі.

Генріх, притулившись до стінної оббивки, з потом смертельної тоски на чолі, але з спокійним виглядом, завдяки тій владі, яку він мав над собою, стежив за всіми рухами страшного монарха з оцепенінням птаха, зачарованого поглядом змії.

Карл наготовив аркебузу і, в шаленій лютості тупаючи ногою, крикнув, засліплюючи Генріха лиском фатальної зброї:

— Приймаєш месу?

Генріх не відповів нічого.

Карл IX вигукнув прокльон, найстрашніший, який будь-коли вимовляли уста людини, і з блідого, яким був досі, став майже синім.

— Смерть, меса або Бастилія! — крикнув він, націлюючись у короля Наварського.

— О, сір, — скрикнув Генріх, — невже ви вб’єте мене, вашого зятя?

Генріх з незрівняною спритністю розуму, що була однією з наймогутніших здібностей його душевної організації, уникнув відповіді, якої вимагав від нього Карл IX, бо нема сумніву, що коли б відповідь була негативна, Генріх мусив би загинути.

Після останніх нападів люті безпосередньо настає реакція, — отже, Карл IX не звернувся знову до принца Наварського з своїм запитанням, а по хвилині вагання, під час якого з грудей його виривався глухий рик, повернувся до відчиненого вікна і націлився в якогось чоловіка, що пробігав набережною.

— Треба ж мені вбити когось, — скрикнув Карл IX, синій як труп, з налитими кров’ю очима, і, випустивши кулю, вбив людину, що бігла по набережній.

вернуться

33

Слова на вітер. Дослівно: слова летючі (лат.).