Слідом за юним еміром приїхала його матір, королева, з трьома сестрами Газі, і поселилася у поселенні Аль-Харитія. Згідно з сімейними традиціями, Фейсал одружився на своїй двоюрідній сестрі, Емірі Хуссейн, яка жила в суворому відлюдництві зі своїми доньками: наймолодша з них народилася інвалідом, і її ніколи ніхто не бачив. Коли Ґертруда ще раніше запитувала у Фейсала про його дружину, він ухилявся від відповіді. «Я запитала у нього про дружину... і сказала, що, на мою думку, їй також потрібно запропонувати зайняти певне положення при дворі. Однак щойно про це заходила мова, Фейсал одразу ж ніяковів — араби соромилися своїх жінок, вважаючи їх занадто неосвіченими, щоб комусь представити; однак він погодився, що варто це змінити».
Те, що королева жила у відлюдництві, унеможливлювало поняття королівського двору в європейському стилі. Усіх гостей-чоловіків, запрошених на звані вечері та різноманітні прийоми, король приймав сам у своєму багдадському палаці, після чого їхав до Аль-Харитії, щоб провести вечір з сім’єю. Ґертруда була однією з перших гостей королеви, яка розмовляла лише арабською, хоча ще зовсім трішки розуміла англійською та французькою мовами:
«Я з радістю повідомляю, що вона дуже мила. У неї витончені й дуже ніжні хашимітські риси обличчя і такі ж чарівні манери, як і в короля. Вона була одягнута у дуже гарну довгу сукню-туніку коричневого кольору... і з дуже-дуже довгим намистом з перлинами та розкішною зелено-блакитною підвіскою. Я бачила двох її старших дочок, які були такими ж гарними, як і їхня матір... дуже сором’язливі, але з помітним запалом вибратись у світ».
Щойно вся Фейсалова родина оселилася в Багдаді, Ґертруда з головою занурилася в дуже цікаві клопоти — формування королівського двору. Перше завдання полягало у створенні гардеробу: туніки та сукні, підходящі для королеви та її виключно жіночих прийомів і чайних церемоній. На вулицю жінки королівського роду та їхня свита одягали традиційні шовкові чадри чорного кольору, однак коли вони йшли в гості до своїх подружок чи родичів, чадри можна було знімати одразу ж при вході й залишати служницям. Ґертруда порадила королеві кравчинь-монашок, які шили одяг їй самій до приїзду Марі, і привела представити святих сестер до палацу. Пізніше Ґертруда попросить Ельзу з Моллі пройтися лондонськими крамницями й прикупити підходящий одяг в європейському стилі (який одягатимуть удома у вузькому колі близьких) для жінок королівської родини. Ґертруда написала у листі додому: «У понеділок король викликав мене до себе, щоб обговорити, як має бути влаштований побут королеви, Я дуже рада, що він вирішив зі мною проконсультуватися, оскільки в цьому питанні багато труднощів... Тож тепер у мене повно клопотів!».
При дворі мала бути знавець церемоній, яка допомагала б королеві влаштовувати прийоми гостей і могла навчити її порядку пріоритетності та інших дипломатичних протоколів. Ґертруда запропонувала, щоб на це місце Фейсал призначив дружину Джаудатбея, його головного ад’ютанта. Мадам Джаудатбей була родом з видатної черкеської сім’ї і підходила на цю посаду за всіма параметрами: освічена, вельмишановна, до того ж уже довгий час жила в Багдаді. Король з радістю схвалив її кандидатуру, і Ґертруда пишалася, що змогла обійти дружину керуючого королівським двором, вульгарну й незатребувану сирійку, яка постійно випихала свою доньку наперед, намагаючись таким чином переконати короля, щоб той узяв її собі за дружину — мабуть, вона мала на увазі після розлучення з першою або ж узагалі не знала, що Фейсал уже був одруженим.
Одного ранку, приїхавши до Аль-Харитії, щоб допомогти мадам Джаудатбей організувати перший прийом королеви, Ґертруді представили нову гувернантку дітей, кандидатуру якої вона схвалила, але не без вагань, які виникли через їхню класову відмінність: «Вона дуже мила й добра дівчинка, і я приємно вражена, що для неї в палаці знайшли постійне місце... Вона має вчити дівчаток англійській мові, грі в теніс та європейським манерам поведінки. Їх потрібно відучити плутати тканинні серветки зі звичайними гігієнічними, а під її керівництвом вони швидко все засвоять».
Ґертруда запитала дозволу в королеви, чи може вона запросити Газі на чай. Згодом юний емір почав регулярно навідуватися до Ґертруди, спершу в супроводі слуг, Хаміда й Фаресе, а пізніше зі своїм учителем та гувернанткою. Ґертруда дарувала йому розкішні сучасні іграшки, які замовляла з Лондона:«Іграшковий потяг і солдатики, які я замовила для нього з магазину Херодс, прийшли з останньою моєю поштою і дуже сильно сподобалися Газі. Особливо потяг. Він обожнює всілякі механізми і, більше того, у двигунах розбирається краще за будь-кого з нас... Ми всі сиділи на підлозі й дивилися, як рейками мчать вагони, супроводжуючи їх радісними вигуками!». Після таких гостин хлопчика забирали додому, звідки він писав Ґертруді листи подяки англійською мовою, а тоді йшов зі своїм батьком на вечірню молитву. Фейсал був прогресивним і сучасним королем, та ніколи не ігнорував традиційного заклику до молитви. Газі теж був навчений так робити й, очевидно, дотримувався цього золотого правила навіть під час своїх останніх років навчання у місті Харроу. Відпустивши свого сина навчатися до англійської середньої школи, королеві буде досить важко пробачити Ґертруді, яка порадила їм так вчинити.
Згодом після того, як до Багдада переїхала королева, стало відомо, що Фейсал прийме ще одного члена своєї родини, однак не такого бажаного, як усі, хто прибував раніше. Його батька, чоловіка якому було вже далеко за сімдесят, витіснив з Мекки запеклий ворог, Ібн Сауд, а оскільки Хіджаз належав тепер до Саудівської Аравії, старий шариф був вимушений скласти свої повноваження. Ґертруда побоювалася заздрісної та надокучливої присутності Хуссейна. «Я молюся, щоб Хуссейн не залишився тут жити; адже він стане центральним гравцем, навколо якого розвертатиметься найрізноманітніше зло, як анти-Фейсальське, так і анти-британське...».
Грядущі неприємності можна було передбачити одразу після того, як Хуссейн удостоїв себе звання халіфа мусульманського світу, титулу, який анулював ще Мустафа Кемаль Ататюрк, лідер модернізованої повоєнної Туреччини. Цей провокаційний крок з боку Хуссейна став нічим іншим, як приводом для Ібн Сауда прогнати шарифа з посади голови націоналістичної арабської партії. У 1921-му, того самого року, коли відбулася коронація Фейсала, Ібн Сауд захопив Хаїль, те саме місто, з якого колись не випускали Ґертруду; ворожнеча спалахнула ще більше, коли непереможні війська Сауда почали нападати на Хіджаз, Трансйорданію, правителем якої тепер був Абдуллах, і навіть на іракські кордони. Під час атаки іхванів[50] загинуло двісті арабів, у результаті чого на допомогу прилетіли літаки військово-повітряних сил Великобританії. На початку 1922 року Ґертруда написала листа своєму давньому товаришеві Чарльзу Гардинґу:
«Захоплення Хаїля Ібн Саудом викривило весь політичний баланс... Ібн Сауд прагне стати владикою пустелі, захопивши всі її території, включаючи прикордонну смугу, де навесні іракські пастухи споконвіку випасали свою худобу...
Через день після того, як вони обстріляли наші літаки, ми розбомбили їхній табір. Вони втекли на південь... а наступного ранку наші літаки знову їх переслідували й бомбардували. Вони завдали нічим не спровокованої атаки, пограбувавши й убивши наших мирних пастухів... Іхвани зі своїм страхітливо фанатичним ставленням до вірування середньовіччя пробуджують у мені найчорнішу ненависть. Вони — найгірший приклад мерзенного всемогутнього віросповідання».
В ісламській секті іхванів прості задоволення були заборонені, а суворе виконання релігійних обрядів — обов’язкове, водночас руйнування та грабування майна під час війни залишалося звичним, буденним. На місто Таїф, де тариф мав літній маєток і де народився Фейсал, напали, а усіх його мешканців перерізали. Хуссейн передав телеграму до Лондона, вимагаючи літаки та війська, але він ще дуже давно відштовхнув англійців від себе через свою непримиримість з арабським самовизначенням, і тому Британія вирішила дотримуватися нейтралітету. Після того, як Хуссейн зрікся престолу на вимогу свого народу, місце короля Хіджазу посів його найстарший син Алі. Проте Алі також довелося наслідувати решту своїх родичів і переїжджати до молодшого брата в Ірак.