«Протягом останніх десяти років свого життя [розповідав Доббс] Ґертруда весь непокірний запал своєї душі та неймовірні здібності свого інтелекту присвятила служінню арабській справі й зокрема Іракові. І зрештою її тендітне тіло зламала енергія її душі.
Її виснажені кістки спочивали там, де вона хотіла б, щоб вони були, — у землі Іраку. А її друзі залишилися спустошені втратою».
Головний журналіст газети The Times написав про Ґертрудину працездатність:
«У ній була якась сила, яка поєднувала її любов до Сходу з практичними намірами, які стали її головною метою... Вона тягнула на собі важку роботу, ніколи не вдавалася в тугу через постійні розчарування й ніколи не дозволяла своєму ідеалізму піддатися озлобленню, вона виражала силу свого характеру, яка була надзвичайною рідкістю серед англійців, для яких питання Сходу стало справжнім захопленням. Серед усіх них вона була однією такою видатною жінкою, а її якості мали істинно англійський характер».
У багатьох некрологах Ґертруду вшановували за те, що завдяки їй правління в Іраку стало кращим, ніж було протягом п’ятисот років, більш мирним, досягло процвітання, а британці з арабами чудово ладнали у дружній співпраці. У некролозі газети The Times of India надрукували майстерне резюме її характеру та роботи. І хоча британці цінували Ґертруду як автора, мандрівника та археолога, — ішлося в газетній статті, — вони до самого кінця залишалися в невіданні «неймовірного становища, якого їй вдалося досягти для себе в Іракові; становища, яке обтяжувало її, як нікого іншого, відповідальністю за образ сучасного Іраку, який ми можемо побачити зараз». Зважаючи на той факт, що були люди, які охоче критикували Ґертрудині цілі, методи та її особистість загалом, автор статті написав: «... настільки видатна особистість не могла уникнути ворогів... Породжуючи серед своїх близьких кіл ледь не пристрасну відданість, Ґертруді доводилося натикатися на сильну ворожість з боку тих, від кого вона так сильно відрізнялася. Зі звичайними пересічними людьми — а особливо, якщо це ще й якийсь сторонній журналіст — вона бувала безцеремонною й навіть грубою...».
Її величним досягненням стало «створення вільного, процвітаючого та окультуреного Іраку, запуск механізму відродження арабської культури та цивілізації... Саме Ґертруда щодня відстоювала надання країні такого ступеня місцевої автономності, який би узгоджувався з британським впливом на Ірак — і не через власну користь, а через природне право арабів на власне місце під сонцем». Ґертруда переконала британський уряд піти в Іраку на фінансовий ризик і запевнила місцевих лідерів у тому, що це стане їм на користь і що до колоніальних методів ніхто повертатися не буде.
У газеті The Times Чирол написав некролог зі словами: «Усі Ґертрудині якості, які стояли в одному ряду зі словом „відважна”, поєднувалися в ній з високим рівнем шарму, жіночної витонченості; і хоча цей її останній бік відкривався далеко не для всіх, напевно, лише для найближчих серед найближчих, у ньому таївся цілий океан ніжності й навіть пристрасної прив’язаності». Для тих, хто любив Ґертруду дужче за всіх, назавжди закарбуються слова Флоренс, які вона сказала дещо раніше: «Насправді, основою Ґертрудиної сутності була її схильність до глибокого переживання. У житті у неї була як велика радість, так і велика скорбота. Та хіба ж могло бути якось інакше в жінки, темперамент якої був настільки жадібним до пізнання? Її палка та магнетична особистість втягувала у своє життя долі інших людей, повз яких вона проходила».
Г’ю та Флоренс прогнулися від удару, якого їм завдала доля, і переїхали з Морісом до маєтку Маунт Грейс, а Раунтон залишився на поталу вітрів торф’яної місцевості. З часом цей мальовничий будинок, який тепер став занадто великим і пишним для родини Беллів, перетвориться на груду руїн. Дуже скоро хрускіт заліза по черепиці та каменю навіки заглушить раунтонський спів дзвіночків, який кожну чверть години лунав біля конюшні; перетвориться на щебінь аркова галерея, в якій вирішувалися міжнародні справи й у якій ще опівночі гості їли яйця з беконом. У порожньому кабінеті, де Ґертруда з професором Ремзі працювала над книгою «Тисяча й один храм», збиратимуться мертві мухи. Крізь розбиті вікна виднітиметься зарослий травою та деревами великий сад каміння, який колись зробила Ґертруда; вода ставка, на якому діти каталася на ковзанах, застоїться і стане зеленою, а тенісний корт заросте високими бур’янами.
В їдальні гулятимуть вихори протягу й гойдатимуть гобелени Морріса та Берн-Джонса «Роману про Троянду», алегорію про закоханого лицаря, який пройшов через перешкоди та каяття, щоб зрештою возз’єднатися з досі недосяжною трояндою. А на другому поверсі будинку, у кімнаті, де однієї ночі Ґертруда лежала з Діком Доті-Вайлі, тримаючись за руки у непроглядній пітьмі, шпалери відсиріють і повідстають від стін.
Порівняльна вартість грошових одиниць
Нижче вказані примітки були зроблені для того, щоб порівняти деякі суми коштів, згадані у книзі, та інші, пов’язані з ними розміри грошових одиниць, з сьогоднішньою вартістю англійського фунта-стерлінга, зважаючи на зміни в індексі роздрібних цін (PRI) Великобританії 2004 року (£1 еквівалентний $1.80). Суми заробітних плат та окладів також скоректовані відповідно до змін розміру середнього доходу в Об’єднаному королівстві.
Приблизно в 1900 році, коли Флоренс Белл писала книгу «Навколо заводу: нутро промислового міста Мідлсбро», звичайна сім’я з двома-трьома дітьми із заробітком нижче середнього витрачала в рік близько 50 фунтів-стерлінгів на орендну плату, обмежене харчування, опалення та одяг, страхування та тютюн, — окрім цього коштів більше ні на що не залишалося. Досвідчений робітник-металург отримував приблизно таку саму зарплату, як і офісний працівник — у середньому 100 фунтів-стерлінгів на рік. Ця сума могла збільшуватись у зв’язку з позанормовим робочим тижнем (якщо людина працювала більше восьми годин на день), плюс премії, і становити понад 150 фунтів. Зважаючи на сьогоднішній індекс роздрібних цін, ця сума забезпечує купівельною силою на £9 600 ($17 300). Якщо врегулювати цю суму, зважаючи на зростання середнього доходу, вона складатиме £50 тис. ($90 тис.), відображаючи зовсім інший рівень життя подібних робітників у розвинутих країнах сьогодення.
У 1904 році Г’ю Белл успадкував статки свого батька у розмірі 750 тис. фунтів-стерлінгів — £45 млн. ($81 млн.), PRI-врегульованих.
Ґертрудина подорож до Хаїля в 1913 році обійшлася їй в бої фунт стерлінгів (разом із вартістю зворотної дороги через Сирійську пустелю), це 35 тис. фунтів (594 777 доларів), PRI-врегульованих. Сімнадцятеро її верблюдів з усім спорядженням, які обійшлися Ґертруді по 13 фунтів за голову, зараз би коштували по 221 фунту, однак усю цю суму вона повернула, коли після подорожі всіх їх продала — сьогодні це було б близько £13 тис. ($23 тис.). Ґертруда описує вартість своєї подорожі, чиста сума якої сьогодні склала б £22 тис. ($40 тис.), як «весь мій дохід за наступний рік». Цей дохід вона отримувала з інвестицій і виручки від своїх книг, а також із фінансової допомоги свого батька.
Лоуренс запропонував командувачу турецької армії 2 млн. фунтів, щоб той припинив облогу міста Ель-Кут — сьогодні ця сума становила б приблизно 100 млн. фунтів (180 млн. доларів); приблизно таку ж суму в 1914 році Черчилль виділив для британського адміралтейства, щоб воно могло придбати 51% акцій англо-перської нафтової компанії.