Розділ З
Цивілізована жінка
Отже, Ґертруда стала першою жінкою, яка завоювала оксфордський Перший ступінь із сучасної історії. Її тріумф відзначили навіть у The Times. У Ред-Барнс повернулась інтелектуально самовпевнена та навіть чваньковита панянка. Флоренс сказала Г’ю, що слід негайно позбутися цього «оксфордського гонору», інакше Ґертруду ніхто не візьме заміж. Мачуха поставила собі мету — «одомашнити» пасербицю, показати їй, що життя — це не лише складання іспитів і перемоги в дебатах. Але спершу Ґертруда заслужила на відпочинок.
Сестра Флоренс, а для Ґертруди — тітонька Мері — запросила її до Бухареста, де її чоловік, сер Франк Ласелль, служив надзвичайним і повноважним посланником Британії в Румунії. Мері обожнювала Ґертруду, а її рідна донька Флоренс, названа на честь Флоренс Белл, була однією з найкращих подруг Ґертруди. У Мері було ще двоє синів: старший, Біллі, який щойно закінчив Королівську військову академію в Сендхьорсті й чекав початку служби у Гвардії, і молодший, Джеральд. Біллі, який став для Ґертруди першим «легковажним захопленням», зустрів Г’ю та Ґертруду в Парижі, а далі вже сам супроводжував її до Мюнхена, де до них приєднався Джеральд, і вони поїхали далі, у Східну Європу.
Ґертруда була радісно збуджена в очікуванні виру задоволень. За попередні два роки вона стала стрункішою й уже була не дівчиськом-шибайголовою, а доглянутою юною леді. Кучері її розкішного каштанового волосся постійно вислизали з-під шпильок, пом’якшуючи пронизливий погляд зелених очей. Наближалося Різдво, і Бухарест 1888 року був серед головних європейських столиць, де збиралась інтелектуальна й громадська еліта. І центром світського життя стали, звісно, королівський двір і дипломатичні місії. У дорожніх скринях Ґертруди вичікувало наймодніше вбрання до її чотиримісячного марафону по званих обідах, балах та оперних виставах; там були і пальта з хутряними комірцями і до них білі шнуровані черевички — для багатолюдних ковзанок, і індійські шалі, муфти й рукавички — для санних виїздів у гори, середньовічними замками та колоритними сільськими готельчиками.
Невдовзі подружжя Ласеллів відрекомендувало Ґертруду королю Каролю та королеві Єлизаветі. Ґертруда швидко здружилася з величною сумною королевою. Більше відома під літературним псевдонімом Кармен Сільва, королева вигідно виділялася на тлі свого простуватого й аскетичного чоловіка. «Король мало вирізнявся серед вищих офіцерів, — писала Ґертруда кузену Горацію. — Я постійно забувала, хто він такий, і лише милосердне Провидіння утримувало мене щоразу, як я збиралася запанібрата кивнути йому, сплутавши з кимось із численних знайомих... Якось ми з Біллі, вальсуючи, наступили йому на ногу. „Стережися! Король!” — прошепотів Біллі, але було надто пізно». Більшість юних дам, що починали виходити у світ, при зустрічі з королівською особою втрачали дар мови, але Ґертруда продемонструвала, що здатна спілкуватися з представниками еліти без сором’язливості й улесливості:
«Королева — невимовно чарівна. Учора ми були на доброчинному балу... вона підійшла і довго розмовляла зі мною та з тітонькою Мері, а потім вручила мені 10 франків на лотерейні квитки... Отак запросто балакати з Королевою, яка раптом з’явилася просто переді мною... Однак вона точно не стала б розмовляти зі мною, якби не хотіла. Вона розповідала, як проводить зиму — украй тоскно, судячи з її слів. Бідолашна».
Завдяки Ласеллям Ґертруда побачила чарівні краєвиди, яких була позбавлена в дитинстві. Дівчина з насолодою відвідувала урядові засідання, де відбувалися запеклі, а часом і жорстокі дебати; а бали та інші розваги до пізньої ночі були всім, про що можна лише мріяти. Ґертруда добре танцювала, знала всі кроки і навіть показала посольським чиновникам новий танець — бостон. У листі до Флоренс вона описувала румунські бальні звичаї:
«Жоден танець ти не протанцьовуєш з одним кавалером. Відбувається так: кавалер підходить до дами й запрошує її на тур. Вони проходять у танці три-чотири тури навколо зали, а тоді кавалер підводить даму до того, хто її супроводжує, вклоняється, відходить, і даму одразу ж підхоплює наступний кавалер... Офіцери приходять на бал у формі, у високих чоботях зі шпорами, але танцюють настільки елегантно, що дама може не боятися за поділ своєї сукні... Навіть не буду перелічувати кавалерів, з якими я танцювала, бо згадати всіх просто неможливо».
Ґертруда могла танцювати без упину до третьої ночі. Потім усі верталися додому в кінних екіпажах, загорнувшись у ковдри та слухаючи брязкання дзвіночків на упряжах коней, що мчали по обмерзлій бруківці серед залитих місячним сяйвом снігових наметів. У вітальні дипмісії вже палав камін, і так приємно було, підкріпивши сили гарячим напоєм із сандвічами, ще з годину сидіти біля вогню, обговорюючи нових знайомих. Тут Ґертруда опинилась у такому строкатому товаристві, якого й близько не могло бути під пильним оком Флоренс. З чималим подивом вона побачила, що розлучені жінки не випадають із суспільного життя. Не знаючи косметики, як усі пристойні дівчата того часу, вона була вражена, коли побачила, як перша фрейліна королеви привселюдно пудрить собі обличчя, а потім обличчя молодиків, що гуртувалися під дверима її вбиральні.
У скупченні графів і принців, секретарів і послів Ґертруда виділяла двох чоловіків, які відіграли в її подальшому житті визначну роль: Чарльз Гардинґ, із британської дипмісії в Константинополі, майбутній віце-король Індії, і тридцятишестирічний Валентин Іґнасіус Чирол, іноземний кореспондент The Times. Чирол, давній близький друг родини Ласеллів, стане також одним із близьких друзів Ґертруди; вона писатиме йому з усіх куточків світу; їхні взаємини триватимуть до кінця її життя. Своєму дорогому «домнулу» (що румунською означає «шляхетний чоловік») вона довіряла почуття й дилеми, якими не могла ділитися навіть з батьками. Перше, що її в ньому вразило — це масштаб ерудиції. Валентина, у свою чергу, привабила допитлива й конфронтаційна манера ведення дискусії Ґертруди, на яку він, до речі, відповідав аналогічно. Свою кар’єру Чирол почав у ранзі клерка британського МЗС; потім, озброєний дюжиною іноземних мов, присвятив усе своє життя подорожам, читанню лекцій і написанню книг, заразом постачаючи уряду цінну інформацію. Він став тонким знавцем усіх аспектів британської імперської політики, її сильних і слабких сторін; а пізніше — закордонним редактором The Times.
Незалежність у судженнях нерідко доводили Ґертруду до неприємних ситуацій. Одного разу, слухаючи, як її дядько обговорює з іноземним можновладцем європейські проблеми, вона безпардонно втрутилась у розмову і звернулася до француза: «Il те semble, Monsieur, que vous n’avez pas saisi L’esprit du peuple allemand»[9]. Серед присутніх прокотилася хвиля невдоволення, і тільки Чирол відвернувся, приховуючи усмішку. Ошелешена тітка Мері вивела Ґертруду геть і добряче насварила. Коли вона згадала про цей інцидент чверть століття потому, Флоренс погодилася з реакцією сестри: «Безперечно...Ґертруда припустилася помилки, адресуючи свої погляди, а тим більше критику старшому як за віком, так і за досвідом». Але додала: «Тоді ніхто не знав, що настане час, коли найвидатніші іноземні політики будуть не лише прислухатися до її думок, а й погоджуватись і діяти за її вказівками».
Нарешті румунські канікули добігли кінця. Кульмінацією чотирьох щасливих місяців стала поїздка Ґертруди з подружжям Ласеллів до Константинополя. На її радість, Чирол вирушив з ними. Він знав пречудові екзотичні місця, повз які проходила більшість туристів. Біллі катав Ґертруду в плоскодонному турецькому човні по бухті Золотий Ріг: «Чарівливий краєвид: сонце сідає й виблискує у воді, у його промінні вигорілі турецькі прапори на військових кораблях знов палають червоним вогнем і білі стамбульські мінарети стрункими колонами здіймаються навколо бухти», — писала вона батькам.
Повернувшись додому, Ґертруда мала вийти у світ Лондона — як кожна дівчина з заможної родини по закінченні навчального закладу — і бути представлена Її Величності Королеві на спеціально організованому заході, який називали «вітальнею». Але отримавши Ґертруду у розпорядження, Флоренс почала реалізувати свою погрозу «одомашнити» пасербицю. Для таких інтелектуалів, якими були Флоренс і Г’ю, часте відвідування церкви або стерильний порядок у домі не були беззаперечними показниками моральності. Однак освічені жінки, які заповнювали своє життя «чоловічою роботою» (політичними дебатами, громадськими зборами тощо), при цьому занедбуючи власних дітей, чоловіків і домашнє господарство, були аморальними апріорі. Чарльз Діккенс блискуче описав таку жінку в незабутньому образі місіс Джелебі в «Холодному домі» за тридцять років до того: вона була дамою «неймовірної сили характеру, яка повністю присвячує себе суспільству» й особливо «Африканському проекту»; з неохайно зібраним волоссям і з розпущеною шнурівкою на сукні вона сидить у заваленій паперами брудній кімнаті; навколо бігають і плачуть її голодні діти, а затурканий цією мегерою бідолашний містер Джелебі сидить у куточку, прихиливши до стінки голову, що пульсує невтамовним болем. Ні, вирішила Флоренс: хай Ґертруда буде «синьою панчохою», тільки б не стала другою місіс Джелебі!