Часто буваючи в роз’їздах, Флоренс доручила пасербиці догляд за молодшими дітьми. Ґертруда мала навчати їх історії, а також виконувати обов’язки економки, віддавати розпорядження прислузі і, як добра господиня, щовечора зустрічати Г’ю після роботи. Моріс навчався в Ітоні до дев’ятнадцяти років. Ґертруда любила дітей, а особливо своїх молодших братів і сестер. Вона блискуче виконувала всі свої обов’язки: вела домашнє господарство, впорядковувала рахунки, відвідувала дружин робітників заводу в Кларенсі й організовувала для них різноманітні культурні заходи, і навіть потроху вишивала. Флоренс отримувала від неї «бюлетені» про те, що було зроблено за день: «Я думала перепочити в саду. Аж тут налетіли малюки, які проголосили себе баронами й заявили, що тепер грабуватимуть мене. Я дещо здивувалася їхньому уявленню про функції аристократії... Потім ми стрибали через скакалку... Нещодавно Моллі до смерті налякала міс Томпсон [гувернантку], спитавши, як сказати французькою „Цей кінь хворий на вертячку”!»
Не маючи видатних кулінарних здібностей, Ґертруда все ж навчила Моллі й Ельзу пекти тістечка та імбирне печиво. У час, вільний від домашніх справ, вона брала уроки танців, читала «Джонсона» Алґернона Чарльза Свінберна та навіть примудрялася, лишивши дітей під наглядом слуг, їздити до Лондона на Слоун-стріт, до леді Оліфф, на примірку нових суконь. А те, що Флоренс наполягала на участі Ґертруди у веденні рахунків, вочевидь засвідчує, що місіс Белл прагнула привчити пасербицю цінувати гроші. Читаючи листи Ґертруди, ніхто не подумав би, що це пише спадкоємиця однієї з найзаможніших англійських родин.
«Щодо платтячок для дівчаток. Хант [нянька] хоче пошити для Моллі таке саме, як у Ельзи, зі схожим малюнком, з кембрику, того, що по 16 пенсів за ярд, завширшки 40 дюймів; і ще два — з нансуку[10] (він краще переться) по 13 пенсів за ярд, завширшки 38 дюймів. Два види мереживної стрічки — по 6 пенсів з чвертю і по 10 з половиною за ярд. Перша не така гарна, друга — дуже мила, але ж і на 4 пенси дорожча... Містер Гримстон сказав, що баранина подорожчала, і він уже не може постачати її нам, як раніше, по 9 пенсів за фунт. Я розпитала інших м’ясників, усі торгують по 10, а то і по 10 з половиною [пенсів] за фунт...
З висланих тобою грошей я сплатила всі рахунки, крім м’ясника. Лишився 1 фунт, і я відклала його на наступний раз... Сьогодні я була в Кларенсі, домовилася на завтра щодо лекції про догляд за дітьми... Було ще кілька візитів, і я повернулася додому разом з Татом потягом о 4:35. Увесь вечір ми з Моллі збирали першоцвіти».
Виконавши обов’язки перед родиною, Ґертруда повернулася до Лондона для виходу в світ. На урочистих прийомах, домашніх вечірках і балах юних дам знайомили з пристойними холостяками з офіційного списку, серед яких вони мали вибирати собі чоловіка. В обов’язковій білій сукні зі шлейфом, з високим плюмажем з білого пір’я в рудому волоссі Ґертруда разом із Флоренс та Г’ю побувала в Букінгемському палаці й присіла у формальному реверансі перед старенькою Королевою (для цього треба було витримати сидіння в екіпажі, який з черепашачою швидкістю тягнувся в черзі інших екіпажів по алеї до входу). Під пильним наглядом старших побувала на прийомах у багатьох аристократичних домах: у герцогів Девоншира, Лондондеррі й Стенлі; зупинялась із відвідинами у лорда Артура Рассела та його дружини леді Рассел в їхньому будинку на Олді-сквер (де близько здружилася з однією з двох доньок лорда, Флорою); похизувалася розкішним капелюшком на іподромі в Ескоті; побувала на матчі з крикету між Ітоном і Гарроу; проводила вікенди в заміських котеджах. Вона писала до Флоренс: «Пам’ятаєш, ми обговорювали, на що інші дівчата витрачають свій час? Так от, я з’ясувала: вони бігають з одних гостей в інші. Усі дні заповнені грою в крикет, усі вечори — танцями...».
Ґертруда любила спілкуватися з найрізноманітнішими людьми. «Лорд Карлайл підійшов і сів біля мене, і ми говорили про футбол і Церкву! Він з подивом дізнався, що я знаю багато церковних пліток, а я — що він тямить у футболі А ще я скажу: на мені була гарненька сукня, що мала великий успіх».
Як Оксфорд обмежував свободу, якою вона насолоджувалась удома, так тепер Лондон диктував умовності, на дотримання яких заплющував очі Бухарест. У суспільстві панували аристократичні роди, приміром, Сесіли, Говарди, Кевендиші, Стенлі, і запрошення від цих суспільних арбітрів — або його відсутність — визначали прийняття чи неприйняття дівчини в товаристві. Найобтяжливішою для Ґертруди (так само, як у школі й університеті) була необхідність супроводу старшого щоразу, як вона виходила з дому навіть до церкви чи картинної галереї. Вона звикла скакати галопом по всьому Йоркширу й перелазити через огорожі в мисливських угіддях; а тепер заміські прогулянки мали такий вигляд: усі гості натовпом, у супроводі слуг і візничих, верхи на конях, неспішно об’їжджають хазяйський маєток. Їй навіть доводилося зважати на те, яку книжку можуть побачити у неї в руках: навіть «Учень» Поля Бурже викликав сувору догану. І це попри те, що вона читала його французькою, що не вберегло від осуду: у романі йдеться про учня, який знаходить практичне застосування натуралістичним теоріям свого вчителя.
Ґертруда порушувала правила. Її добра університетська подруга Мері Телбот, свята жінка, дружина майбутнього єпископа чичестерського, присвятила своє трагічно коротке життя роботі в бідних кварталах лондонського Іст-Енду. Добре усвідомлюючи, що їхні дороги розходяться дедалі більше, одного дня Ґертруда втекла з-під нагляду й поїхала новозбудованою підземкою у Вайтчепел[11] і провела незабутній день, допомагаючи Мері, чим викликала неабияке невдоволення Флоренс.
Флоренс також не схвалювала Ґертрудиного фліртування з Біллі Ласеллем. Той факт, що вони були кузенами, не давав Ґертруді (на думку Флоренс) права нехтувати правилами пристойності, особливо зважаючи на те, що Біллі часто бував у Лондоні, а його родина жила за кордоном. Ґертруда мала дбати про дівочу честь і поводитись якомога скромніше, хоч її це нерідко дратувало. «Ми з Біллі довго сиділи в саду й розмовляли... він хотів узяти мене з собою в Паддинґтон і потім відправити додому екіпажем, не бійся, я не поїхала, а що було б, якби таки поїхала (о десятій годині)?», — писала Ґертруда. Коли інший залицяльник, один капітан «Ікс», возив її на виставку і привіз додому в екіпажі, вона написала Флоренс: «Сподіваюся, тебе це не шокує». Якщо він на щось і розраховував, то був розчарований: «Усю дорогу додому я говорила про релігійні вірування й метафізичні концепції істини... Обожнюю розмовляти з людьми, готовими аргументовано обговорювати те, що їх цікавить». Коли Флоренс надіслала Ґертруді письмову нотацію щодо такої нескромної поведінки, дівчина знезброїла мачуху відповіддю: «Навряд чи я потрапила під багато невсипущих очей наших пильних знайомих. Тієї неділі цілий день дощ лив як з відра. Я знаю, ти незадоволена, але знаєш, я теж не отримала задоволення!».