«Ґертруда — прекрасний компаньйон для подорожі, бо крім її... глибокого інтересу до східної культури (яка надзвичайно цікавить і мене), вона дотримується атеїстичних і матеріалістичних поглядів, які відстоюватиме, щоб, як каже Майкл Фурс, роздражнити мій темперамент. Вона часто висловлює їх в агресивній манері. Боюся, її жорсткий напір наштовхнеться на мій не менш жорсткий спротив, і ми постійно сваритимемось!».
Спершу ці суперечки були жартівливі, коли Ґертруда, наприклад, розповіла анекдот про доктора Темпла, колишнього лондонського єпископа. Якось він їхав кебом від Палати лордів у район Фулхем і начебто дав замалі чайові. Кебмен вередливо кинув: «А от якби тут був святий Павло, він дав би мені шилінґ і шість пенсів». На що єпископ гордо відповів: «Якби тут був святий Павло, він їхав би з Ламбета [з резиденції архієпископа], а звідти поїздка коштує ще дешевше!».
Вони з Г’юґо сперечалися про положення утилітаризму. Ґертруда наполягала, що прагнення особистого щастя є найпотужнішою мотивацією до всіх людських учинків — звісно, не коштом щастя інших. Людина має «працювати головою». Написання віршів — заняття краще за гру в крокет, бо поезія може принести більше користі суспільству. Для Г’юґо будь-який вчинок був або моральним, або аморальним, а людина, на його думку, мусила з усіх сил утримуватися на стежці моралі. Ґертруда наводила свій приклад — альпінізм. Підкорення гірських вершин було для неї суцільним задоволенням і при цьому нікому не шкодило, а отже, не могло бути ні моральним, ні аморальним. Пристрасті ще більше розгорілися, коли Ґертруда заявила, що Христос стоїть на одному щаблі з пророком Магометом і Буддою в тому сенсі, що всі троє — видатні люди, але всього лише люди. Г’юґо гарячкував, і це тільки підхльостувало Ґертруду. Потім вона заявила інше: якби біднякам донесли твердження про те, що всі люди народжені рівними, у світі не було б більше слуг. Це вже було занадто для Г’юґо, вони з сестрою сильно посварилися й довгий час не спілкувалися.
Ґертруда була жадібною до нових вражень. Не було поблизу жодного храму, музею або старовинних руїн, які вона не відвідала б. Так само вона не припиняла читати та вивчати іноземні мови. Денісон Росс отримав від неї несподівану телеграму з Рангуна: «Будь ласка, знайдіть мені перший рядок двовірша, де другий такий: а хайру йалісін фі зоман кітабу». Попри спотворення тексту телеграфом, Росс зміг відповісти: «А-аз маканін фіддунія захру сабі-ін», а Ґертруда зуміла відтворити двовірш:
Ґертруда і Г’юґо закінчили навколосвітню подорож у Сполучених Штатах і Канаді, де Ґертруда присвятила день чи два альпінізму в Скелястих горах, перш ніж відвідати Чикаґо. «Ми покаталися на атракціоні, де візок мчить угору й униз дерев’яним серпантином. Не скажу, що мені сподобалося, — писала вона батькам, — ...пам’ятаю лише, що в мене ледь не злетів капелюшок».
У 1904 році (Ґертруді було тридцять шість) помер дідусь Лоутіан. Г’ю успадкував титул баронета, і родина перебралася з Ред-Барнсу у Раунтон-Ґрандж. Раунтон-Ґрандж — це три тисячі акрів землі (1,2 гектара), а на них — респектабельний цегляний будинок з високими трубами камінів, зведений Філіпом Веббом 1876 року у стилі архітектури мистецтв і ремесел. Будинок із цегли кольору темного меду, з дахом, укритим хвилястою черепицею — фірмовий знак Беллів — стояв в оточенні старих дерев, що їх Лоутіан категорично заборонив рубати. Майже все населення двох найближчих селищ працювало у Раунтоні. Робітники мешкали у таунхаузах, збудованих спеціально для них тим самим Веббом неподалік від маєтку. Кільком донькам сталеварів Кларенса Флоренс знайшла роботу покоївок і прачок та стежила, щоб «будиночок відпочинку» для родин сталеварів ніколи не стояв порожнім.
Сам будинок (найбільший проект Філіпа Вебба на той час) поєднував у собі елементи постсередньовіччя й готики. Широкі спіральні сходи піднімались із холу з величезним каміном; уздовж однієї зі стін будівлі тягнулася аркова галерея. Вітальня з каміном у неокласичному стилі, де розташувалися два роялі й килим таких розмірів, що потрібно було вісім здорових чоловіків, аби винести його надвір для щорічного вибивання. Численні столи й стільці були готові будь-якої миті прийняти найбільшу кількість гостей. У їдальні, розкішно оздобленій Вільямом Моррісом, висів гобелен, що був зітканий за ескізом Морріса і Берн-Джонса, за основу якого було взято сюжет з «Роману про Троянду» Чосера, зітканий кілька років тому першою леді Белл та її доньками, сестрами Г’ю. У будинку були окремі кімнати для дворецького, економки і шеф-кухаря, плюс двоповерхова пральня і приміщення для слуг. Незабаром Г’ю добудував гараж (з приміщенням для шоферів) і почав збирати власний парк машин.
Список до Різдва 1907 року, написаний рукою Флоренс, включав подарунки для двадцяти слуг: носовички, брошки, паски, теплі кофтини й капелюшні шпильки — жінкам; носовички, шпильки для краваток, ножі — чоловікам. Список подарунків для родини включав гаманці, книги, горжетки, манікюрні набори, «Енциклопедію» Ларусса, рукавички, набори інструментів, а для найменших — брязкальця й конячки на коліщатах. У списку того ж року зазначені подарунки для чотирьох штатних слуг лондонської резиденції на Слоун-стріт, 95, в якій Белли любили зупинятися, коли приїздили до Лондона. У 1900 році, після смерті леді Оліфф, Флоренс влаштувала в будинку масштабний ремонт, навіть змінила планування й розташування поверхів! Ґертруда, яка мала там власні кімнати, писала Чиролу на Різдво: «Ремонт іде повним ходом. Коли ти повернешся, то побачиш, що ми тепер живемо в найкрасивішому будинку Лондона!». Місяць потому вона радісно повідомила, що її подруга Флора Рассел була «приємно вражена» результатом.
Ґертруді було тридцять шість на момент переїзду її родини в дідусів маєток. Вона не жила самотньою затвірницею, але Раунтон розширив її життя у двох важливих напрямках. Разом із Флоренс вона запрошувала величезну кількість гостей, і тепер її візити до Англії у перервах між подорожами були сповнені домашніх вечірок у колі друзів і рідних. Першим пишним прийомом був розкішний новорічний бал 1906 року для друзів і знайомих.
Ґертруда взяла на себе догляд за величезним парком з його просторими галявинами, гаєм з нарцисами, розарієм і двома озерами — одне з них достатньо велике для плавання на човнах. Ґертруда з ентузіазмом облаштовувала клумби з новими рослинами під керівництвом садівника-шотландця Тавіша й дюжини його помічників і незабаром перетворила Раунтон на один зі зразкових англійських парків.
Вона обожнювала квіти з дев’яти років, коли їй уперше довірили власний клаптик садової землі, на якому Ґертруда вирощувала «примулу з підсніжниками», записуючи у свій дитячий щоденник, як «виходила в сад» милуватися квітами. Уже в перших своїх книжках про подорожі вона дала волю любові до польових квітів як невід’ємної частини пейзажу. Описуючи, наприклад, старовинні руїни, вона обов’язково зупинялася на кущиках диких фіалок, що проростали крізь тріщини кам’яної кладки. Її вражала пустеля після дощу, це диво раптового буяння ароматів і кольорів. «Я розбила свій табір в абрикосовому гайку, вкритому, наче снігом, білими квіточками й сповненому гудінням бджіл. З трави визирають анемони й жовтці», — писала вона; а потім:
«Коли ми дісталися Йорданської рівнини, нашим очам відкрилася безмежність квітучого буяння. Найнезабутніше видовище... квіти по пояс. Я знайшла ірис, красивішого за який досі не бачила — великий, з п’янким солодким ароматом, з темно-пурпуровими пелюстками, майже чорними по краях. Тепер він прикрашає мій намет».
Підкорюючи альпійські вершини, вона писала сестрі й просила вислати довідник альпійської флори, щоб мати змогу визначити назви «чарівливих» квітів, що траплялися на її шляху. У швейцарській долині Ґліон Ґертруда писала про «долини, повні-повні квітів. Схили пагорбів, укриті білими нарцисами, неначе снігом. Я ніколи не бачила нічого настільки прекрасного... І дивовижно, що у кожній новій долині — своя неповторна флора...». У 1901 році, підкорюючи нижні схили гори Шрекгорн, вона раптом відчула аромат фіалок: «Я пішла вивчати рослинність маленького гірського пасовиська, поки мої провідники готували суп. На обробленому пасовиську є всі види альпійської флори; навіть під кам’яними валунами я знаходила крихітні бліді фіалки. Я була з цією казкою наодинці».