А поки що, задихаючись від хвилювання, Ґертруда дізналася, що її відправляють у школу до Лондона.
Розділ 2
Освіта
Моя люба, дорога матінко!
Як мені тут незатишно!... Шкода, що тебе немає поряд. Мені зараз самотньо, як ніколи. Щодня скучаю за тобою дужче й дужче...
Будь ласка, придбай мені «Елегію» Ґрея, а ще два комплекти гребенів та одну нічну сорочку. А також німецьку книгу Deutches Lesebuch Карла Олтроґґа».
Отже, Ґертруда зібрала дорожню скриню й у супроводі Флоренс поїхала до Лондона у вагоні третього класу — дівчині чітко пояснили, що для її ж користі вона не має виглядати багатшою за інших учнів. Протягом першого року навчання Ґертруда жила з матір’ю Флоренс, леді Оліфф, у тому ж таки імпозантному, але занедбаному будинку номер 95 по Слоун-стріт. Статечний порядок у домі порушували лише візити безпутного брата Флоренс, Томмі, який, граючи зі своєю новою небогою у більярд, міг спокійнісінько разом із києм намастити крейдою й власного носа. Глумливець, що маленьких дівчаток доводив до сказу, а зі старшими фліртував із «виключно безчесними» намірами, як він колись запевнив одного суворого батька. Його «глуха й тупа» сестра Бессі, що досі жила в материному домі, якось побачивши, як він залицяється до юної леді на лавці в саду, відчинила вікно й жбурнула в брата тенісним м’ячем. Просвистівши повз об’єкт його залицянь, м’яч влучив Томмі прямісінько в скроню.
Вибір навчального закладу для Ґертруди полегшився тим, що колишня приятелька Флоренс, Камілла Крудес, була наставницею в коледжі Її Величності на Гарлі-стріт. Розташований у світлій чотириповерховій будівлі георгіанського стилю, цей коледж був заснований за двадцять років до народження Ґертруди освітянином-реформатором і християн-соціалістом Фредериком Денісоном Морісом. Перший навчальний заклад, що надавав офіційні дипломи жінкам і був першим жалуваним Королівською хартією про жіночу освіту в 1853 році. З нього виходили самодостатні й упевнені в собі молоді жінки, готові відігравати суттєву роль в інтелектуальному, діловому й суспільному житті країни. Серед видатних учениць цієї школи була письменниця Кетрін Менсфілд, але в 1884-му, коли туди вступила Ґертруда, на більшість випускниць чекала кар’єра гувернанток. І хоча навчання відкривало в житті Ґертруди нову яскраву сторінку, її захоплення скоро розвіяла туга за домом. Для дівчини, яка виїжджала з рідного міста лише на свята у гості до кузенів і кузин, це попервах стало тяжким випробуванням.
Зате відстань зблизила її з мачухою. Ґертруда пильно придивлялася до однокласниць і незабаром попросила Флоренс надіслати їй «шнурівку» — корсет з китового вуса, що його, як з’ясувала Ґертруда, інші дівчата вдягали під форму з туго затягнутими пасками.
Учениць водили на концерти й у картинні галереї, у церкви й собори. Ґертруда швидко давала категоричну оцінку всьому, що бачила, і прямо висловлювала свою думку, у тому числі в листах додому: «Мені не подобається Рубенс. Зовсім не подобається... Зелені шпалери на стінах галереї — найгидкіші, що я колись бачила... Яку ж огиду викликає в мене собор Святого Павла!... Кожна деталь — потворна, якщо не сказати „бридка”.
Юних леді скрізь супроводжували й не відпускали ні на крок; Ґертруду, яка прагнула побачити більше, дратувала заборона на самостійні прогулянки. «Я мрію потрапити в Націоналку, — скаржилася вона батькам. — Але ніхто не може відвести мене туди. А була б я хлопцем, то ходила б туди щотижня!»
У коледжі Її Величності, не менш ніж у Ред-Барнс, суворе дотримання порядку не було предметом обговорення. Місіс Крудес пояснювала, що Ґертруді доведеться з цим змиритися, якщо вона розраховує на розширення меж своєї свободи. Флоренс відповіла на скарги Ґертруди лише побажанням не скорочувати назву Національної галереї до вульгарного слівця «Націоналка». Роздратована Ґертруда гнівно відповіла:
«Я здійснила видатний акт самодисципліни, здолавши [твій лист] до кінця, але помстилася за ці муки, відразу [його] спаливши... Мій наступний лист (якщо я колись випірну з моря жовчі, щоб його написати) буде багатослівнішим за філософські трактати Карлайла... Чи мушу я говорити про монарха: „Королева Англії, Шотландії, Ірландії, Імператриця Індії, Захисниця віри”? Моє життя надто коротке, щоб усе називати повною назвою».
Отримавши цю дещо зухвалу відповідь, Флоренс, можливо, зітхнула.., а Г’ю навряд чи зміг стримати усмішку від такого прояву доньчиного норову й сили аргументації.
Невдовзі після цього спалаху надійшов лист протилежного змісту, в якому Ґертруда дала батькам слово виправитися й обіцяла стати для Флоренс кращою й слухнянішою донькою.
Раніше Ґертруду навряд чи хвилювало питання, чи подобається вона довколишнім. Тепер дівчина мусила визнати факт своєї не надто великої популярності в школі й відреагувала на це доволі своєрідним чином. Усе своє подальше життя вона буде не просто цуратися товариства «звичайних» жінок, але й ставитися до них зі зверхністю та презирством. Флоренс, як могла, тактовно радила пасербиці вгамувати свою жагу до похвальби, чим спричинила черговий емоційний вибух. Її однокласниці, казала Ґертруда, були «нецікавими», і потім додавала більш дипломатичний опис свого конфузу: «Гірко й неприємно дізнаватися, що ти не маєш виділятися із загальної маси,..».
На другий навчальний рік Ґертруда переселилась у шкільний гуртожиток і дещо налагодила стосунки з однокласницями. На вікенди її запрошувала до себе або подруга юності Флоренс, Анна (у дівоцтві Теккерей, а нині місіс Ричмонд Ричі), або вдова Джона Ричарда Ґріна — історика, чиї книжки Ґертруда читала запоєм до сніданку. Водночас усі контакти з новими шкільними подругами проходили ретельну цензуру в Редкарі. Для Ґертруди стало новиною, що вона не може приймати запрошення в гості, поки Флоренс і Г’ю через місіс Крудес не перевірять «відповідність» (благонадійність) родини. У результаті дівчина мусила скасовувати по три уже прийняті запрошення, що аж ніяк не збільшувало симпатії до неї. Вважалося, що причиною заборони було небажання Беллів пускати свою дочку в родини «не їхнього кола», тобто ті, що не мали достатнього багатства чи впливу. Проте це не так. Флоренс не допускала Ґертруду в будинки, де вживали спиртне, де домашні вечірки були ширмою для позашлюбних стосунків і де за дівчатами не було суворого нагляду. Іншими словами, у будинки часто розпутної аристократії, у кола, де міг з’являтися сам Принц Уельський.
Натомість у класі Ґертруда сяяла. Допитлива й працьовита учениця, вона, упоравшись з програмною роботою, завжди вимагала складнішого завдання. За результатами першого року навчання (в її класі було близько сорока дівчат) Ґертруда стала першою у своєму улюбленому предметі — англійській історії, набравши 88 балів із 88 можливих, другою — за результатами з англійської граматики, третьою — з географії, четвертою — з французької мови й історії стародавнього світу. Однак отримала вкрай прикрі оцінки зі Слова Божого. Коли директор спитав, у чому причина — адже вона показала блискучі результати в усіх інших дисциплінах — Ґертруда відповіла «в лоб»: «Бо я не вірю там жодному слову!». Г’ю і Флоренс лише зрідка відвідували церкву, і ніхто ніколи не міг переконати Ґертруду в існуванні Бога. Вона почала називати себе атеїсткою.
Не менш гостро Ґертруда реагувала на критику її робіт з історії. Коли містер де Сойрес пояснив, що її робота по Кромвелю не отримала його звичної оцінки «відмінно» тому, що Ґертруда висловила факти, не надавши підтвердження, й проігнорувала контраргументи, вона обурено виправдовувалась у листі до батька: «Недолік мого есе в тому, що я намагалася довести правоту Кромвеля, тимчасом як слід було тільки довести, що він не був неправий».