— Святителі небесні! — відгукнувся сонний Сімон. — Чи не трапилося чого з містером Джедді?
— Він отам під брезентом, — сказав офіцер, показуючи на шлюпку. — Ще трохи — й він пішов би на дно. Ми помітили його з пароплава, за милю від берега; він плив, як божевільний, за якоюсь пляшкою, а пляшку ту несло в море. Ми спустили шлюпку — й за ним. Він уже був наздогнав пляшку, але знесилився й пішов під воду. Ми приспіли вчасно — і, може, він ще буде живий, але це вже справа лікаря.
— Пляшка? — сказав старий, протираючи очі. Він ще не зовсім прочумався. — Де пляшка?
— Там десь, пливе собі, — сказав моряк, тикнувши пальцем у бік моря. — Та прочнися ж, Сімоне!
Гудвін і палкий патріот Савалья вжили всіх можливих застережних заходів, щоб не дати втекти президентові Мірафлоресу та його супутниці. Вони розіслали надійних людей у Солітас та Аласан попередити тамтешніх лідерів про втечу, щоб ті виставили понад берегом патрулі й будь-що заарештували втікачів, ледве вони з'являться на їхній території. Після цього залишалось тільки виставити сторожу навколо Кораліо й чекати на дичину. Сіть була розкинута, як слід. Шляхів було так мало, сісти непомітно на пароплав на цьому узбережжі так важко, що було б дуже дивно, якби крізь вічка тієї сіті прослизнуло стільки анчурійської гідності, романтики та грошей. Президент, певна річ, пробиратиметься до берега потай і спробує крадькома сісти на корабель у якому-небудь відлюдному місці.
На четвертий день, після того як прийшла телеграма від Бнглхарта, тричі хрипко прогула сирена, і в водах Кораліо кинув якір норвезький пароплав «Карлсефін», зафрахтований однією з фруктових фірм Нового Орлеана. «Карлсефін» не належав фруктовій компанії «Везувій», а виступав у ролі дилетанта, працюючи для невеличкої компанії, занадто дрібної, щоб конкурувати з «Везувієм». Рейси «Карлсефіна» залежали від становища на фруктовому ринку. Бувало, що деякий час він курсував регулярно між Центральною Америкою та Новим Орлеаном, а потім ішов у Мобіл або Чарлстон, а то й далі на північ, аж до Нью-Йорка, залежно від того, де збільшувався попит на фрукти.
Гудвін прогулювався в березі серед звичайного натовпу людей, що знічев’я зібрались подивитися на пароплав. Тепер, коли президент Мірафлорес міг щохвилини з’явитись на кордоні своєї занедбаної республіки, вимагалася сувора й неослабна пильність. Кожне судно, яке наближалось до берега, могло прислужитись утікачам, і тому навіть шлюпка та плоскодонки, що належали мореплавному населенню Кораліо, були взяті під пильний нагляд. Гудвін і Савалья, стараючись не привертати до себе уваги, ходили скрізь, доглядались, чи не зосталась де-небудь лазівка для втечі.
Митні урядовці з поважним виглядом сіли у свій човен і попливли до «Карлсефіна». Тим часом шлюпка привезла на берег комісара з паперами й забрала карантинного лікаря з зеленою парасолею та медичним термометром. Потім юрба карібів почала вантажити на ліхтери незліченні в’язки бананів, навалені купами на березі, й перевозити їх на пароплав. Пасажирів на «Карлсефіні» не було, й місцеві власті швидко скінчили всі формальності. Судновий комісар заявив, що пароплав простоїть до ранку й вантажитиметься цілу ніч. За його словами, «Карлсефін» прибув з Нью-Йорка, куди він одвозив партію апельсинів та кокосових горіхів. Для прискорення роботи пустили в діло дві-три судові шлюпки, бо капітан хотів обернутись якомога швидше, щоб заробити на деякому підвищенні цін на фрукти у Сполучених Штатах.
Десь о четвертій поблизу Кораліо з’явилося ще одне морське чудовисько, таке незвичайне в тутешніх водах. Воно йшло курсом фатальної «Ідалії». То була гарненька парова яхта, пофарбована в ясно-жовтий колір, чітко окреслена, наче гравюра. Красуня мовби висіла в морі, легко погойдуючись на хвилях, мов качка в кориті з дощовою водою. Незабаром до берега пристав швидкохідний човен з гребцями в матроській формі, і кремезний чолов’яга вискочив на пісок.
Кинувши несхвальний погляд на досить-таки строкату юрбу анчурійців, новоприбулий відразу ж попрямував до Гудвіна, що серед усіх на березі здавався найбезсумнівнішим англосаксом. Той ввічливо привітався з ним.
З розмови виявилося, що прізвище незнайомця Сміт і що прибув він на яхті. Скупі біографічні дані, що й казати! Адже яхту бачили всі, а що прізвище незнайомця Сміт, можна було догадатися з першого погляду. Але Гудвінові, що бував у бувальцях, впала в око деяка суперечність між Смітом та його яхтою. У Сміта голова — кругла, мов куля; очі — косі й невиразні; вуса — як у бармена. І коли тільки він не переодягся перед висадкою на берег, то, виходить, він ображав палубу своєї бездоганної яхти котелком ясно-сірого кольору, картатим костюмчиком та водевільною краваткою. Власники яхт, звичайно, більше гармонують з ними.