Ми в Генрі принишкли й ніде не показувались, поки не повернувся наш пароплав. Побачивши, що капітан у шлюпці пристав до берега, ми пішли до моря й стали біля самої води. Капітан широко посміхнувся, коли побачив нас.
— Я ж казав, що ви ждатимете, — каже він. — А де ж гамбурзька машинка?
— Вона залишається тут, — кажу я, —щоб грати «О краю мій рідний».
— Я ж вам казав, —повторює капітан. —Ну лізьте в човен.
Отак ми з Генрі Горсколларом, — додав Кйоу, — завезли в цю країну грамофон. Генрі повернувся в Штати, а я з того часу тиняюсь тут, у тропіках. Кажуть, Меллінджер після того випадку не виїжджав нікуди без грамофона. Мабуть, він нагадував йому про його спосіб кожного разу, коли перед ним з’являлася зваблива сирена з хабарем у руці.
— А тепер він, мабуть, везе його додому як сувенір, — зауважив консул.
— Який там сувенір, — сказав Кйоу. — В Нью-Йорку йому потрібні будуть два грамофони, і щоб грали день і ніч.
Із запалом узявсь новий уряд Анчурії здійснювати свої права й виконувати обов’язки. Насамперед він послав до Кораліо свого представника з суворим наказом розшукати, якщо можливо, державні гроші, що їх викрав нещасливий Мірафлорес.
Полковник Еміліо Фалькон, особистий секретар Досади, нового президента, був відряджений із столиці з цією важливою місією.
Бути особистим секретарем у тропічного президента не легко. Треба бути дипломатом, шпигуном, начальником над людьми, тілохранителем свого шефа — й уміти вчасно пронюхувати про змови та революції. Частенько секретар буває таємною рушійною силою в державі, творцем її політики, й тому президент вибирав собі секретаря з більшою обережністю, аніж подругу життя.
Полковник Фалькон, вродливий і чемний джентльмен з вишуканими, делікатними манерами, справжній кастілець, приїхав до Кораліо шукати загублені гроші, коли сліди вже давно запали. Тут він радився з військовими властями, що одержали розпорядження всіляко сприяти полковникові в його пошуках.
Полковник Фалькон улаштував собі головну квартиру в одному з приміщень Casa Morena. Тут із тиждень він проводив неофіційні засідання — щось на зразок суду присяжних в одній особі, — викликаючи до себе людей, які своїми свідченнями могли пролити світло на фінансову трагедію, що супроводила іншу, дрібнішу трагедію — смерть президента.
Двоє чи троє допитаних таким чином — і серед них перукар Естебан — заявили, що вони перед похороном упізнали тіло самогубця-президента Мірафлореса.
— Звичайно ж, — підтвердив Естебан всемогутньому секретареві, — то був він, президент. Подумайте: чи можна голити людину й не бачити її обличчя? Він покликав мене до себе в невеличку хатку, щоб я поголив його. Борода в нього була дуже чорна й дуже густа... Чи я бачив президента до того? А чому б ні? Я бачив його один раз у Солітасі, коли він їхав з пароплава в кареті. Коли я поголив його, він дав мені золоту монету й сказав, щоб я держав язик за зубами. Але я — ліберал, я люблю свою країну, і я відразу ж розповів про все сеньйорові Гудвіну.
— Нам відомо, — лагідно сказав полковник Фалькон, — що покійний президент мав при собі американський шкіряний саквояж з великою сумою грошей. Ви бачили його?
— De verasПравду кажучи (іспан.). ні, — відповів Естебан. — В кімнаті горіла тільки одна маленька лампа, при ній і голити було важко. Можливо, саквояж був там, але я його не бачив. Ні. Була там ще й молода дама — дуже гарна сеньйорита, це я роздивився й при такому поганому освітленні. Але грошей, сеньйоре, або тієї штуки, в якій вони були, бачити мені не довелось.
Comandante та інші офіцери посвідчили, що їх збудив і підняв на ноги револьверний постріл у готелі де лос Естранхерос. Вони поспішили туди, щоб захистити спокій і честь республіки, і побачили там на підлозі мертвого з затиснутим у руці револьвером. Біля нього була молода жінка; вона плакала ревно. В кімнаті був і сеньйор Гудвін. Але саквояжа з грішми вони не бачили.
Мадама Тімотеа Ортіс, господиня готелю, де закінчився останній тур гри «Лис на світанку», розповіла, як у її готелі зупинились двоє приїжджих.
— Вони прийшли в мій дім, — сказала вона, — сеньйор, не дуже старий, та сеньйорита, досить гарненька. Вони не хотіли ні їсти, ні пити, відмовились навіть від мого aguardiente, хоч він у мене першого сорту. Вони піднялись у свої кімнати — numero nueve та numero diezНомер дев’ятий та номер десятий (іспан.).. Згодом прийшов сеньйор Гудвін і піднявся нагору, щоб побалакати з ними. Потім я почула страшний гуркіт, мовби постріл з гармати, і мені сказали, що pobre PresidenteБідний президент (іспан.). застрелився. Está bueno. Ніяких грошей я не бачила, не бачила й того, що ви називаєте саквояжем.