Тімбукту — в епоху пізнього Середньовіччя не було в Чорній Африці іншого такого міста, що змушувало б європейських учених настільки часто робити фантастичні висновки, як легендарний Тімбукту. Його опис уперше зустрічається в арабських хроніках. «Гаванню в пустелі» назвав Ібн Хальдун це незвичайне поселення на перехресті п'яти караванних шляхів, якими переправлялися у південний край Сахари незліченні скарби. У каталонському атласі часів Карла V місто було позначено як «Тенбух», а в 1426 р. італійський географ Беккарі повідомляв про «Тумбетту», очевидне багатство якого впадало в око в оздобленні мечетей з високими вежами та у прикрашених золотом палацах. Минуле Тімбукту губиться в пітьмі історії. Засноване, очевидно, у XII ст., селище «Колодязь стражниці Букту» («Тім» на туарезькій мові означає «колодязь») спочатку було просто місцем відпочинку пастухів-туарегів, що пересувалися між р. Нігер і пустелею. Поступовий розквіт Тімбукту почався після скорення верхів'їв р. Нігер народом мандінго. Бербери-мусульмани з родинного маврам племені мессуфа, чорні раби й арабські торговці оселилися в розділених за етнічним принципом кварталах. Столиця держави Малі швидко перетворилася на значний центр торгівлі. З родинного міста Дженне купці привозили золотий пісок, слонову кістку, шкіру, горіх, іноді навіть рабів на перевалочний пункт Тімбукту, відкіля і товари, і люди переправлялися через Судан у північному напрямку. Зворотний потік забезпечував Тімбукту спеціями, шовковими тканинами та іншими предметами.
Сайгон (Хошімін) — місто Хошімін — це «нова земля». Назва Сайгон почала згадуватися в історичних книгах лише тільки 300 років тому. На початку 1698 р. правитель Нгуєн Гіу Кань заснував район Жа-Дінь і округ Сайгон.
Суматра — острів у західній частині Малайського архіпелагу, що входить до групи Великих Зондських островів.
Сінгапур — місто-утопія. Сучасний Сінгапур був створений сером Стемфордом Раффлзом, що служив у Східно-Індійській компанії, яка в 1819 р. одержала права на цей острів. Раффлз мріяв побудувати ідеальне місто — без рабства, з мінімальним вживанням алкоголю і наркотиків та ідеальним суспільним порядком.
Рамаяна — знаменитий епос древньої Індії, що остаточно сформувався між IV ст. до н. е. — II ст. н. е. На відміну від «Махабхарати» «Рамаяна» являє собою порівняно струнке ціле за композицією і за розгортанням сюжету. Індійські поети називають міфічного автора «Рамаяни» — Вальмікі — «першим поетом» (адікаві), а саму «Рамаяну» — першим художнім епосом (кав’я).