Я набрав повні груди повітря і пошукав найчесніших слів для відповіді.
— Наш король, як ви й сказали, дуже хворий. Не думаю, щоб ви його побачили, окрім як на церемонії. Наша королева теж нездужає, але я певен, що, коли б їй доповіли про ваш прихід, вона б вас прийняла. Вона не втратила дитини. Їхала на захист Затишної бухти з тієї ж причини, через яку подарувала вам опали: з остраху, що коли б не вона, то ніхто б цього не зробив. І не поїздка до Затишної бухти поставила її дитину під загрозу, а падіння зі сходів до вежі тут, в Оленячому замку. Дитині загрожувала небезпека, але королева її не втратила, хоч дуже забилася.
— Я розумію. — Він сів на крісло й на хвилину задумався. Довкола нас росла й густішала тиша. Нарешті він схилився і жестом наказав мені зробити те саме. Коли наші голови зблизилися, тихо спитав: — Фітце Чівелрі, ти маєш якісь амбіції?
От і настала ця мить. Король Шрюд передбачав її багато років тому, а Чейд зовсім недавно. Не діставши негайної відповіді, Бронді говорив далі, а кожне його слово було наче камінь, який він обтесував, перш ніж передати його мені.
— Спадкоємець престолу Провісників — ще ненароджена дитина. Коли Регал проголосить себе королем-в-очікуванні, як думаєш, чи довго він чекатиме на трон? Ми думаємо, що ні. Бо, хоча ці слова й промовляють мої уста, я кажу також від імені герцогів Ріппону та Шокзу. Шрюд старий і слабкий. Він — король лише назвою. Ми вже маємо передсмак того, яким буде король Регал. Чи мусимо ми терпіти, щоб Регал носив титул, аж доки дитина Веріті не дійде відповідного віку? Але я не сподіваюся навіть того, що ця дитина народиться, не кажучи вже про сходження на престол.
Він замовк, прокашлявся і поважно глянув на мене. Фейт стояла біля дверей, наче охороняючи нашу розмову. Я далі мовчав.
— Ти чоловік, якого ми знаємо, син чоловіка, якого ми знаємо. У тебе його зовнішність і майже його ім’я. Ти маєш таке саме право називатися людиною королівської крові, як і багато тих, що носили корону.
Він знову замовк. Чекання.
Я далі мовчав. Не піддамся спокусі, — запевняв я себе. — Я лише його вислухаю. І це все. Досі він не сказав нічого, що підштовхнуло б мене зрадити мого короля.
Він тяжко боровся, шукаючи належне слово, тоді звів погляд і подивився мені в очі.
— Часи тяжкі.
— Це так, — тихо погодився я.
Він глянув на свої руки. Це були спрацьовані руки, у дрібних шрамах і мозолях, руки чоловіка, звичного до тяжкої роботи. Його сорочка була свіжовипрана й полагоджена, але це не була нова одежа, зшита спеціально для цієї нагоди. В Оленячому замку часи були тяжкими, але в Бернсі вони були гіршими. Він тихо сказав:
— Якби ви визнали за належне протиставитися Регалові й самому оголосити себе королем-в-очікуванні замість нього, Бернс, Ріппон і Шокз вас підтримають. Я переконаний, що королева Кеттрікен теж вас підтримає, а герцогство Бак піде за нею. — Він знову на мене глянув. — Ми багато про це розмовляли. Я вірю, що дитина Веріті матиме більші шанси на здобуття престолу з вами як з регентом, ніж із Регалом.
Отак. Шрюда він уже списав.
— Чому б не звернутися до Кеттрікен? — обережно спитав я. Він глянув у полум’я.
— Це тяжко сказати, особливо ж тому, що досі вона була такою щирою. Але вона чужоземка, і, з певних точок зору, недосвідчена. Це не тому, що ми в ній сумніваємося, це не так. Ми не усунули б її від трону. Вона буде й залишиться королевою, а її дитина правитиме після неї. Але за таких часів ми потребуємо і короля-в-очікуванні, і королеви.
Всередині мене булькало питання, а якийсь демон змушував його поставити. Що, коли дитина сягне повноліття, а я не захочу зректися влади? Мабуть, вони вже й самі себе про це питали і знайшли якусь відповідь, щоб запропонувати її мені. Якусь мить я сидів тихо й нерухомо. Майже відчував вир можливостей довкола себе. Чи про це йшлося блазневі, чи це було одне з його туманних перехресть, у центрі яких завжди стояв я?
— Каталізатор, — тихо посміявся я з себе.
— Перепрошую? — Бронді схилився ближче.
— Чівелрі, — мовив я. — Як ви й сказали, я маю його ім’я. Майже. Герцогу Бернсу, ви — чоловік, який переживає тяжкі випробування. Знаю, чим ви ризикували, розмовляючи зі мною, і буду з вами щирим. Я — людина з амбіціями. Але не прагну корони мого короля. — Я глибоко зітхнув і задивився у вогонь. Уперше задумався, що можуть зробити Бернс, Ріппон і Шокз, якщо Шрюд і Кеттрікен раптом зникнуть. Прибережні герцогства перетворяться на корабель без стерна, з палубами, залитими водою. Зі слів Бронді виходило, що вони не підуть за Регалом. Але цієї миті в мене не було нічого, що можна було б їм запропонувати. Якби я шепнув їм, що Веріті живий, завтра вони підвелися б і відмовили б Регалові у праві проголосити себе королем-в-очікуванні. Якби я їх попередив, що завтра Шрюд і Кеттрікен обоє зникнуть, то це не дасть їм жодної певності, але достеменно означатиме, що надто багато людей не здивується, коли це станеться. Якби вони безпечно дісталися Гірського королівства, то можна б усе розповісти Прибережним герцогам. Але це триватиме кілька тижнів. Я міркував, що можу їм запропонувати в цю мить, — які запевнення, які надії.