Він став навколішки й докинув ще трохи дров до вогню. Глибоко вдихнув і видихнув.
— Ти приготував усе інше? — спитав він зненацька. Я був тільки радий змінити тему.
— Наскільки зумів. Барріч буде на місці й чекатиме у вільховому гаю, де мав лігво лис.
Чейд викотив очі.
— І як я це знайду? Перепиню лиса й розпитаю?
Я мимоволі всміхнувся.
— Майже. Де ти вийдеш з Оленячого замку?
Якийсь час він уперто мовчав. Попри все, цей старий лис з величезною нехіттю відкривав свої таємні ходи. Нарешті сказав:
— Ми вийдемо із зернової комори, третьої за стайнями.
Я повільно кивнув.
— Там тебе зустріне сірий вовк. Мовчки йдіть за ним, а він покаже вам вихід крізь стіни Твердині так, щоб оминути ворота.
Чейд довго дивився на мене. Я чекав. Чекав осуду, огиди, навіть цікавості. Але старий убивця надто довго вчився приховувати свої почуття. Зрештою він сказав:
— Ми були б дурнями, якби не вдавалися до кожної доступної нам зброї. Чи він… небезпечний для нас?
— Не більше, ніж я. Тобі не доведеться нести вовкобій або ж пропонувати йому баранину. — Я знав старі казки так само добре, як і Чейд. — Просто покажіться, а він з’явиться і проведе вас. Переведе вас крізь стіни до гаю, де чекатиме Барріч із кіньми.
— Це довга дорога?
Я знав, що він думає про короля.
— Не надто довга, але й некоротка, а сніг глибокий і невтоптаний. Продряпатися крізь щілину в стіні буде нелегко, проте це можливо. Можна попросити Барріча, щоб він зустрівся з вами по цей бік стін, але я не хотів би привернути чиюсь увагу. Можливо, блазень зуміє допомогти?
— Йому доведеться, з огляду на обставини. Я не хочу втягати ще когось у цю змову. Наша позиція стає що далі, то більше хисткою.
Я схилив голову на знак згоди.
— А ти? — ризикнув я спитати.
— Усі мої завдання виконані так повно, як це можливо, ще й із випередженням. Мені допоміг блазень. Роздобув одяг і гроші на подорож свого короля. Шрюд неохоче погодився на наш план. Він знає, що це мудро, але кожна частка задуму його вражає. Попри все, Фітце, Регал — його син, його улюблений мізинчик. Хоча він відчуває жорстокість Регала, йому все ще складно усвідомити, що той зазіхає на його життя. Бачиш, він зв’язаний. Зізнання, що Регал пішов проти нього, рівнозначне зізнанню, що він неправильно оцінив свого сина. А втеча з Оленячого замку — це ще гірше. Це означає не лише те, що Регал обернувся проти нього, а й що не зосталося жодної іншої можливості, крім утечі. Наш король ніколи не був боягузом. Жовч його заливає, що змушений тікати від того, хто мав би бути йому найвірнішим. Та все-таки мусить це зробити. Мені вдалося його переконати головно завдяки запевненням, що без його слова дитина Кеттрікен навряд чи зможе претендувати на престол. — Чейд зітхнув. — Усе готово, наскільки це можливо. Я приготував ліки, усе добре спаковане.
— Блазень розуміє, що не може їхати зі своїм королем?
Чейд потер чоло.
— Збирається вирушити слідом, але кількома днями пізніше. Він був невблаганним. Усе, що я зумів зробити, — це вмовити його подорожувати окремо.
— Отож мені залишилося придумати, як позбутися свідків із королівської кімнати, щоб ти мав змогу його забрати.
— О так, — весело погодився Чейд. — Усе заплановане й готове до виконання, крім найважливішої деталі.
Ми разом втупились у вогонь.
Розділ 29
Втечі та бранці
Розбрат між Прибережними і Внутрішніми герцогствами під кінець правління короля Шрюда був не новим протистоянням, а радше продовженням попереднього. Чотири Прибережні герцогства, а саме: Бернс, Бак, Ріппон і Шокз, були королівствами задовго до виникнення Шести герцогств. Коли уніфікована бойова тактика об’єднаних Держав Чалседу переконала короля Вейдлера Владного, що їхнє завоювання вимагатиме надмірних зусиль, він звернув свої амбіції у глибину суходолу. Область Ферроу, заселена нечисленними кочовими племенами, легко піддалася натиску організованої армії під його проводом. Тілт, населення якого було численнішим і осілим, змушений був скоритися, коли його тодішній король виявив, що його володіння оточені, а торгові шляхи перетяті.